Останній раз ми були у мами на іменинах, вона Анна. Я знала, що без її своєрідних казусів не обійдеться, але все ж надіялась, що при святі вона промовчить. – Роксолано, а я твого Василька недавно бачила. На такій автівці біля мене зупинився! А шлейф за ним такий тягнувся. Дорогі, мабуть, парфуми! – Дмитро навіть не став чекати закінчення. Просто вийшов з квартири.
Моя мама жінка така сама по собі, що якщо їй хочеться щось сказати, вона обов’язково це скаже і їй якось все одно, хто що думає, хто як почувається. Я пам’ятаю цей її уїдливий тон ще з самого дитинства, коли ми збиралися всією сім’єю за столом, а вона відразу згадувала кожному родичу про якийсь такий момент, про який він точно не хотів би говорити.
Родичі бентежилися, хтось одразу ж збирався і йшов додому, а мама тільки сиділа з незрозумілим обличчям, мовляв, що вона такого взагалі сказала. Справді. Це завжди було у її характері. А тому коли я зустріла свого чоловіка, я дуже боялася її знайомити з Дмитром. Мало що їй знову спаде на думку. Тим більше, що Дмитро дуже запальний і мовчати точно не став би. Коли я була підлітком, у мене закохався мій однокласник Василь.
Василь був відмінником, йшов на золоту медаль, але із зовнішністю у нього були очевидні проблеми — прищаве обличчя, криві зуби, вічно жирне волосся. Мені він ніколи не подобався. Хоча на кожне свято Василь дарував мені квіти, цукерки. Мама мені тоді ще говорила, що з Василя виросте справжній бізнесмен, а мені смішно було. Ну який бізнесмен із такого, як він? Він себе в порядок привести не може навіть. Минули роки, як я зустріла Василя і була у подиві. Красень, статний, на дорогій автівці.
Він справді став бізнесменом, у нього ресторанна мережа в нашому місті, а ще в кількох інших і він все ще мріє про те, щоб я стала його дружиною. Але на той час я вже була заручена з Дмитром. Тому й Василю відмовила. Коли мама дізналася про це, вона звісно прочитала мені цілу лекцію про те, що кохання – це таке, не дуже потрібне, коли справа стосується комфортного життя. Тому краще б я кидала свого чоловіка і погодилася стати дружиною Василя.
Звичайно, ми тоді з нею добряче посперечалися і я звісно ж залишилася з Дмитром. Але так, як мама людина уїдлива, щоразу, коли ми з Дмитром приходили до неї в гості, вона починала ту саму розмову.
– Ой, Роксолано, а я Василя бачила сьогодні. Уявляєш? Такий гарний весь, привіт тобі передавав, питав про тебе. Адже Василь, пам’ятаєш, хотів, щоб ти його дружиною стала. Якби не деякі, то ти б у багатстві купалася. Та й Василь на руках би тебе носив.
І така розмова була щоразу. Уявіть, як було моєму чоловікові все це слухати? Зрозуміло, що неприємно. Словом, вкотре, коли мама порушує цю тему, чоловік обурюється і йде з квартири. І я, якщо чесно, його не засуджую. Щоб мені ось так нагадували про якусь дівчину, яка мріє бути з моїм чоловіком, я зробила б так само. Але для мами вчинок чоловіка — це ще те нахабство та безкультурність. Так, хто б казав.
Хіба ні? Що скажет з цього приводу?
Фото ілюстративне
