Свою квартиру свекруха повністю віддала дочці, сина для неї ніби й не існувало. Але коли “припекло”, то Любу Іванівну до себе маємо забрати ми. Я відразу сказала Андрію, що цього не буде.
Відколи я вийшла заміж за Андрія, свекруха ставилась до мене, як до чужої. Ніколи я від неї доброго слова не чула.
Жила Люба Іванівна в місті в трикімнатній квартирі. Чоловік рано пішов з життя. Мій Андрій вже в училищі навчався, а ось молодша його сестра, ще школяркою була.
Мама все говорила Андрію, що його завдання сестрі допомагати. Той її і одягав за свої зароблені і вчив, бо вважав це своїм обов’язком.
Ця допомога продовжувалася і після нашого з ним весілля і навіть після того, як з’явилися дітки, а в нас два хлопці близнюки.
Жили ми спершу в моїй однокімнатній, але після появи діток, переїхала на орендовану, а свою здаючи в оренду.
Наскладати на житло з дітьми було дуже важко, хоча нам багато чим допомагали мої батьки. І лише коли хлопці пішли в перший клас ми продали мою квартиру і придбали гарну трикімнатну в новобудові.
В цей же час моя свекруха вирішила переїхати жити в село в батьківську хату, де жила її сестра.
Свою ж квартиру вона подарувала дочці, а та її продала і купила також хорошу трійку в новобудові, бо ж не буде вона гіршою за брата.
Коли в Олени народилася дитина, моя свекруха кожної неділі їздила і допомагала. Возила їм продукти, овочі, фрукти і грошима допомагала. Але знаю не з чуток, що зятю її візити не подобались, тому ті візити були частими, але не довгими.
Я з роками повністю віддалилася від Люби Іванівни, але це мене не турбувало, а навпаки. Андрій мій до мами в село навідувався.
Я навіть купляла мамі речі, які вона просила в Андрія: колготи, шкарпетки, а не раз і постіль чи навіть взуття.
Свекруха дякувала через Андрія, але мені особисто ніколи не дзвонила. Наші діти її мало цікавили, вона хвилювалась лише за дітей дочки.
Але останнім часом поведінка Люби Іванівни мене здивувала. То вона з села нам цукерки передасть, то картоплі, чого ніколи не було. А на вихідних так взагалі вона попросила Андрія, щоб і я в село приїхала. Я там не була вже років чотири, так точно, бо свекруха мене бачити не бажала.
За цей час моя свекруха сильно здала. Живе вона одна, бо сестри не стало два роки тому. В хаті умов як таких немає. І вона почала натякати, щоб ми її до себе забрали бо їй одній в селі важко.
– А ви до дочки переїжджайте! Олені ж ви свою квартиру подарували, і про Олену все життя дбали. Тепер прийшов її час!
Свекруха нічого не відповіла, лише голову опустила.
Я сказала чоловіку, що його маму ми забирати не будемо. І мене не цікавить, що в дочки її не хоче бачити зять…
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
