Надіюсь найближчим часом ця ситуація врегулюється.
Остап після весілля жив з Лілею на орендованій квартирі, але коли попав під скорочення на фірмі, і не зміг знайти достойної роботи, з’їхали вони до тещі. Грошей не вистачало, але і в цей час Орест не сидів склавши руки: бігав по різних заробітках. Одного дня прийшов втомлений з роботи, а на плиті сухі макарони. – В тій хаті, що, більше нічого не знайдеться? – А ти не заслуговуєш на краще, – сказала у відповідь теща.
Весь останній тиждень так і було: син повертається ввечері, а на плиті каструлька із злиплими макаронами без масла! – розповідає шістдесятилітня Іванна Йосипівна. – Ну, він один раз мовчки поїв, інший. А потім і питає у дружини – а що, мовляв, у нас зовсім нічого іншого більше немає в будинку, ну хоч сосисок, може, або пельменів з магазину? І тут влітає на кухню теща, руки в боки. Скажи, каже, дякую, що тобі, дармоїду, макарони зварили! Ти і на них не заробляєш зараз, які тобі пельмені!
У сина Іванни Йосипівни, Остапа, дружина на шостому місяці. Пів року тому Остап потрапив під скорочення і довго не міг знайти роботу. Молоде подружжя переїхало з орендованої квартири на час до батьків Лілі.
Остап шукав роботу, а поки суть та діло, влаштувався до старовинного шкільного приятеля в його компанію “Чоловік на годину” і їздив по квартирах клієнтів, надавав послуги: кому люстру повісити, кому машину розвантажити.
Особливими господарськими уміннями Остап не відзначався, але гроші як-не-як в дім приносив.
Між завданнями Остап примудрявся переглядати робочі сайти, розсилати резюме і їздити по співбесідах. Сидіти в квартирі у тещі йому було незручно, тому найчастіше він йшов з дому зранку, і повертався ввечері – так, щоб по менше часу спілкуватися з родичами.
В день коротав час де-небудь на лавочці зі стаканчиком чаю, а то і зовсім в парку на лавці, благо, почалося літо. Моніторив інтернет в пошуку вакансій і чекав замовлень від фірми приятеля.
Тижні складалися в місяці, а нормальна робота все не знаходилась. Теща вже стала скрипіти зубами, дружина зітхала і відводила очі.
– І ось вони, мабуть, вирішили Остапа “виховувати”! – розповідає Іванна Йосипівна. – Самі ввечері прийдуть з роботи, поїдять нормально, все приберуть, а йому на плиту кухлик з порожніми макаронами – плюх! Скажи, кажуть, дякую і за це! Ну що, він встав з-за столу, сказав “дякую”, ключ від тещиної квартири на стіл поклав і вийшов з дому! Приїхав до мене в ночі майже, каже – ти не проти, якщо я перекантуюсь у тебе пару тижнів? Я, звичайно, здивована була, але в душу лізти не стала, кажу, живи, звичайно.
Роботу Остап знайшов буквально на тому ж тижні, як переїхав до матері. Але ось біда – миритися з Лілею і переїжджати в свою квартиру не поспішає. Більш того, Іванна Йосипівна краєм вуха чує, що син приглядає собі житло в оренду. Про дружину при надії і про те, що скоро буде дитина, ріелтору не говорить ні слова, і з дружиною з приводу варіантів не радиться.
Він, здається, не планує забирати Лілю від тещі.
– Днями отримаю першу зарплату і з’їду, мам! – повідомив він недавно за сніданком. – Дякую тобі, що дала притулок.
А днем, коли син був на роботі, мені зателефонувала Ліля. Остап на контакт не йде, дзвінки скидає, повідомлення читає, але відповідати не хоче. Що він думає робити?
– Досить вже обманювати! – заявила сваха. – Скажіть йому. У них дитина скоро з’явиться! Нехай повертається до дружини!
Ніякої провини перед зятем теща не відчуває, навпаки – впевнена, що Остап знайшов роботу тільки завдяки їй. Не було б цього стусана по самолюбству – мабуть, до сьогодні би бігав по району та бабкам лампочки вкручував. А як посадили на макарони – скоро знайшов роботу!
Тільки ось висновки з ситуації чомусь Остап зробив абсолютно неправильні, вважає теща. Не розуміє, що макаронами без масла його годували для його ж блага.
А Іванна Йосипівна в даній ситуації на стороні сина. У важкий момент показали себе родичі не з кращого боку. А як тільки почули, що у Остапа все налагодилося, тут як тут. Тільки з грошима, виходить, він їм і потрібен?
Як чинити в такій ситуації – повертатися до дружини і “не мудрувати”? Тягти сім’ю і триматися за роботу зубами, тому що без зарплати ти не потрібен нікому?
Або повертатися нікуди, це не сім’я?
Що скажете?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
