fbpx
життєві історії
Остап засмучений підійшов до вікна та сів у найближче крісло. Він був настільки стурбований, що все йде не за планом, що й не помітив, як поряд сіла дівчина у червоному костюмі. Вона була чимось схожа на нього: на колінах тримала книжку, телефон, і як Остап, час від часу поглядала на табло

Остап впевнено пакував до своєї валізи акуратно попрасовані речі. Книги, записники, папка з документами, ноутбук – кожна річ має своє місце. Остап належав до таких людей, які ніколи нічого не забувають і завжди все встигають. Глянувши на годинник він не поспішаючи набрав номер телефону таксі, і вже через декілька хвилин зі своїм чемоданом він прямував до аеропорту.

Коли він був зовсім маленьким, його з мамою покинув батько. Мама з цього приводу дуже сумувала і часто плакала. Відтоді юнак пообіцяв собі, що більше ніколи не дозволить мамі плакати.

Він гарно навчався у школі, був наполегливим і працелюбним, на відмінно закінчив виш, факультет міжнародних відносин. Потім отримав стипендію на навчання у Празі. Згодом повернувся додому і розпочав власний бізнес. Завжди виважений, чіткий, стриманий та небагатослівний. А ще дуже самотній. Чомусь уникав спілкування з людьми, якщо це не стосувалося роботи. В нього була мета, і він до неї йшов. Усе в житті сприймав як ціль, яку потрібно досягнути. Так Остап думав, їдучи в таксі до аеропорту. Прилетіти до Праги, успішно підписати угоду з новими бізнесовими партнерами, ввечері неодмінно випити кави та прочитати розділ книги й за три дні повернутися до улюбленого Львова.

Остап дуже багато працював, а кави пив ще більше. Філіжанка гіркого напою й декілька сторінок доброї книги на ніч були незмінними, як молитва. У нього була особлива любов до приготування десертів. Біда в тому, що мало хто знав про цю любов. Останній раз він закохувався ще в школі, а потім вирішив, що кохання не для нього. Проте жіночої уваги йому ніколи не бракувало. Та чоловік розумів, що всім жінкам насправді потрібен не він, а його бізнес та гроші, тому свого серця нікому не відкривав, залишався завжди стриманим та холодним.

Таксі привезло його до аеропорту. Остап вийняв з багажного відділення свою червону валізу, яка разом з ним вже об’їздила пів світу і попрямував до терміналу. Раптом на табло висвітилось термінове повідомлення про те, що рейс Львів – Прага через технічні причини перенесено на три години.

Остап засмучений підійшов до вікна та сів у найближче крісло. Він був настільки стурбований, що все йде не за планом, що й не помітив, як поряд сіла дівчина у червоному костюмі. Вона була чимось схожа на нього: на колінах тримала книжку, телефон, і як Остап, час від часу поглядала на табло.

– Пробачте, будь ласка, – першою озвалася незнайомка.

– Так, слухаю. Чим можу бути корисний для такої чарівної дівчини?

– Вам дуже личить цей бордовий шарф, – з усмішкою сказала дівчина.

– Дякую. Це подарунок мами, – здивовано відповів чоловік, не сподіваючись почути таке, і, мабуть, уперше в житті зашарівся. Дівчата не рідко робили йому такого роду компліменти, та з вуст цієї дівчини, було дуже щиро

– Ви, мабуть, також чекаєте на свій літак? До речі, мене звати Остап.

– Дуже приємно. По паспорту я Наталя, та найближчі люди називають мене Натка. Ні, я приїхала, щоб зустріти свою сестричку Марічку. Ми близнята. Вона повертається з Африки, де рік працювала медиком-волонтером. Летить із Праги, бо вирішила там провідати наших родичів, яких давно не бачила.

– Ната, а можна вас запросити на каву? Знаю неподалік затишну кав’ярню.

– О, дякую. Кава це моя любов. Із задоволенням.

В кав’ярні вони довго розмовляли. Кожен ділився чимось своїм, таким особливим. Дві години проминули дуже швидко, ще б пак, в такій то компанії.

Остап піднявши руку, покликав до столика офіціанта, і вже думав розрахуватися за чудову каву, та Ната заборонила йому платити за себе, для неї це було принципово. Це було для нього несподіванкою.

Обоє повернулися до аеропорту. Чоловік поспішив до терміналу, адже реєстрація пасажирів вже розпочалася, а Наталя нетерпляче очікувала зустрічі із сестрою, за якою дуже скучила.

Остап попрощався з дівчиною і вже навіть відійшов від неї на певну відстань, та щось в серці йокнуло. Він швидким кроком підійшов до Наталі і попросив її номер телефону.

– Ось моя візитка. Телефонуйте.

– Дякую! Нехай щастить. Сестрі вітання!

Через тиждень Остап з Натою гуляли вузенькими вуличками Львова. Насолоджувались неймовірним смаком кави та ласували ароматними та м’якими круасанами, які печуть лише у Львові.

Вони світилися від щастя, від кохання і від подарунку долі. І дякували Богу за зустріч, яка перевернула їхнє життя з ніг на голову!

Передрук без посилання на ibilingua заборонений!

Фото ілюстративне – freepik

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook