От більше не буду їсти вареників у своєї новоспеченої свекрухи, і нехай не ображається. Це ж треба — фірмовий стиль, така традиція у неї! А от мені не зайшло. Ну перший вареник з грибами і картоплею був смакота. А інші, що попадалися з іншими начинками, — ні в які ворота. І все в одній мисці, одночасно варене!

От більше не буду їсти вареників у своєї новоспеченої свекрухи, і нехай не ображається.

Це ж треба — фірмовий стиль, така традиція у неї! А от мені не зайшло. Ну перший вареник з грибами і картоплею був смакота. А інші, що попадалися з іншими начинками, — ні в які ворота. І все в одній мисці, одночасно варене!

Сиділа я тоді за столом, між своїм чоловіком Олексієм і його мамою, яка гордо усміхалася, спостерігаючи, як ми накладаємо вареники з великої миски.

Олексій їв їх із задоволенням, навіть не дивлячись, що там усередині. Ну а я спершу вирішила, що це просто вареники з картоплею і грибами.

Перший вареник підтвердив мої очікування — він був ідеальний: ніжне тісто, ароматні гриби, вершковий смак. А потім почалося.

Другий вареник, так би мовити, здивував. Я відкусила і мало не скривилася: всередині виявився лівер. Не те щоб я не їла лівер узагалі, але цей смак мене застав зненацька. Я тихо ковтнула і спробувала зробити вигляд, що все добре.

Третій вареник був із солодким сиром. Так, ви не помилилися, СОЛОДКИМ! Хто кладе солодкий сир у ту ж миску, де були гриби та лівер?

А четвертий вареник взагалі виявився з квашеною капустою, і він, напевно, зварився біля тих із сиром, бо на смак був цікавий, скажімо так. Наступний був з вишнями. Як вам?

Свекруха тим часом дивилася на мене з таким задоволенням, ніби це найкраща страва, яку я могла скуштувати в своєму житті.

— Ну як тобі, Олено? — запитала вона з таким захопленням, що я не наважилася сказати правду.

— Дуже різноманітно, — відповіла я, підбираючи слова.

Олексій тихо пирснув, але швидко вдав, що закашлявся, від чого свекруха лише більше розчулилась.

— Це наша сімейна традиція, — пояснила вона. — Ще від бабусі пішло. Вареники з різними начинками в одній мисці, щоб ніхто не знав, який йому попадеться. Це ж весело і смачно!

Весело? Я не знала, як відповісти. Чи весело це, коли один вареник із маком, а наступний із печінкою?

— Оце в тебе зараз із маком, правда? — запитала свекруха, бачачи, що я колупаю виделкою вареник. — Мені ще бабуся казала, що мак — то для щастя.

“Мак для щастя”, — подумала я, але промовчала і лиш просто кивнула.

Наступний вареник, який я спробувала, виявився з гороховим пюре. І це було не найгірше — пюре ще можна пережити. Але останній у моїй тарілці був із квасолею, причому такою, що вона буквально розвалювалася.

— Це чудово, що тобі подобається, Олено, — сказала свекруха, радісно доливаючи собі компоту. — У нас у родині всі люблять ці вареники. Олексійку, правда?

— Правда, мамо, — відповів чоловік, ледве стримуючи сміх.

Я подивилася на нього, і в моєму погляді було все: і прохання про допомогу, і мовчазний докір. Але він лише підморгнув і прошепотів:

— Вибирай із миски маленькі, вони зазвичай із картоплею.

Ага, тепер він мені це каже!

Після вечері ми поверталися додому, і я ледь стримувалася, щоб не почати розмову про “вареники-лотерею”. Але вдома, коли ми залишилися наодинці, я не витримала.

— Льошо, я більше це їсти не буду. Вибач, але це справжнє випробування!

— Ну мамині вареники — це справді на любителя, — погодився він, сміючись.

— “На любителя”? Та це кулінарна рулетка! Один із маком, другий із лівером, третій із сиром. Як так можна?

Олексій тільки знизав плечима:

— Звикнеш. Або я скажу мамі, що ти на дієті.

Я зітхнула. Свекруха, мабуть, образиться, але це вище моїх сил. Тому я так собі вирішила, і рішення це тверде: більше жодних свекрушиних вареників із “сюрпризом”.

А ви би таке їли, от чесно?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page