От чесно, якось дивно так вийшло! Але розкажу коротко спочатку цю дивну й кумедну історію.
Наш син і невістка живуть у місті. Там вони навчалися, познайомилися, покохали одне одного, побралися та й живуть, купили собі квартиру в новобудові.
Ми цих коробок не визнаємо, де не можна й на траву вийти в садочок постояти і енергією землі відновитися чи власну фрукту-ягідку зʼїсти прямо з куща-дерева, або
яєчню з яєць від власних курочок на сніданок посмажити.
Але це ми, а молоді зараз інші, з сіл тікають і люблять всі ті принади міста з його розвагами, магазинами, торговими центрами. Та аби їм добре було, це ж таке діло.
Ми з чоловіком в селі мешкаємо, але недалеко, від нас до Рівного регулярно маршрутка ходить, та й машину маємо. Тож при нагоді їздимо до дітей, гостинці домашні возимо. Вони, щоправда, вдячні завжди, в кафе якесь зводять.
Взагалі у нас діти хороші, стосунки у нас добрі, невісткою ми задоволені, Настя у нас розумничка. Два роки тому у них донечка народилася, Софійка, дуже її всі любимо й балуємо.
Так ось. Невістка у мене дуже активна у всіх тих соцмережах, а особливо любить виставити, що вони за смакоту їдять – мідії та устриці всілякі, суші та піци. Вони взагалі люблять в ресторанах їсти, можуть собі дозволити, бо син у спецслужбах працює, а невістка має салон краси.
Кілька днів тому поїхала я на день народження Насті, сама, бо чоловік носом шморгав, а у них малеча. З друзями вони домовилися на інший день у ресторані, а зі мною і сватами вдома в сам день народження посидіти трохи.
Я взяла двох качок і 100 доларів на подарунок – думаю, солідно. У свою чергу я сподівалася, що в невістки на столі буде щось з тих незвичайних наїдків – устриць тих же чи ще чогось такого. Мені було дуже цікаво спробувати щось подібне і незвичайне.
Та коли я побачила накритий стіл – зніяковіла не те слово. Та хіба таке я йшла поїсти? Таке я й у себе в селі наготувала би!
На столі красувалися Олівʼє, шуба і крабовий салати, і ще з капусти й помідор-огірків, нарізані ковбаса-сир, холодець, курка запечена і картопляне пюре з нашої картоплі з села!
А на десерт були фрукти, чай і домашній торт Наполеон. Дуже все смачно було, справді, але ж зовсім не те, на що я очікувала!
Розказала чоловіку цю дивину, коли повернулась, він тоже не знає, що й думати. Вирішили ми, коли чоловік добре почуватиметься, самі в місто поїхати, піти в ресторан і якоїсь тієї екзотики спробувати, ну а що ще лишається?
Автор – Олена М., Рівненська область
Передрук без посилання на сайт заборонено
Фото – ілюстративне, авторське
