fbpx

От що що ніколи не хотіла – так це заміж! І ось Діма просто приголомшив мене – запропонував мені жити разом, я здивувалася, але все ж таки погодилася, вирішивши, що штамп у паспорті нічого не змінює у житті 39 річної жінки. Як я помилилася! Згадалося, як моя сусідка Катерина видавала доньку заміж: весілля було шикарне. Через два роки було друге весілля з іншим нареченим

От що що ніколи не хотіла – так це заміж! І ось Діма просто приголомшив мене – запропонував мені жити разом, я здивувалася, але все ж таки погодилася, вирішивши, що штамп у паспорті нічого не змінює у житті 39 річної жінки. Як я помилилася!

Так, мені 39 років і я ніколи не хотіла заміж і дітей. І тут – «Хочу жити разом!» – Заявив мені Дмитро. Його сміливе рішення застало мене зненацька: я передбачала такий розвиток подій, тільки не так швидко.

Мій коханий був досить наполегливий, і я погодилася спробувати спільне проживання. Мною керувала впевненість, що штамп у паспорті мало що змінює у стосунках. Хіба що в гірший бік, як показує досвід.

Згадалося, як моя сусідка Катерина видавала доньку заміж: весілля було шикарне, з величезною кількістю запрошених гостей, з лімузином, рестораном та іншою показухою. Створена сім’я проіснувала півроку, а потім молодята розбіглися. Безповоротно та назавжди.

Через два роки було друге весілля з іншим нареченим. Все відбулося в новому ресторані, але з тим самим лімузином. Була лише одна відмінність: наречені до одруження спробували пожити разом вісім місяців. В результаті молоді люди досі перебувають у парі та виховують дитину. І слава Богу! Лише хто відшкодує матері подвійні витрати?

З Дмитром я познайомилася під час командировки у сусідньому місті. З першого дня він почав приділяти мені увагу, красиво і впевнено. Ми почали зустрічатись, і наші побачення тривали два місяці того відрядження. Потім я поїхала до рідного міста, а Дмитро невдовзі примчав у гості.

Оскільки ми жили в різних населених пунктах, нам було треба зробити вибір: або розлучаємося, або переходимо до більш відповідальних відносин. Ми поговорили, і Діма висловив бажання переїхати до мого міста, тобто до мене. Так почалося наше спільне життя.

Діма знайшов тут роботу за фахом, чим висловив серйозність своїх намірів. І у перші місяці все йшло гладко. Я намагалася бути зразковою господинею, а він допомагав мені по господарству. Між нами іноді виникали невеликі суперечки, але вони списувалися на мій складний характер.

Я помітила, що конфлікти виникають тоді, коли чоловік не зовсім тверезий. А веселі компанії він любив. Це мене насторожило.

Моя хрещена давно пояснювала: хочеш краще пізнати людину – напої її! Є дві категорії чоловіків: одні у такому стані лягають спати, а інших тягне на подвиги. Вам пощастило, якщо попався перший варіант, бо з другим можна сьорбнути неприємностей сповна. Не варто жити разом і сподіватися, що чоловік ніколи не пригубить міцне, якщо має схильність до цього.

Якось нас запросили у гості. Спеціально поїти Дмитра я не стала, бо він і сам старався так, що вийшов «перебір». Якщо у колі друзів співмешканець поводився стримано і лише зрідка висловлював своє невдоволення, то вдома розійшовся не на жарт – я всю ніч не спала.

Вранці я пояснила Дмитру, що жити з ним далі я не маю наміру. Він намагався спочатку зачепити мене і казав, що я нікому в такому віці вже не потрібна. Побачивши, що на мене такі слова не вплинули, співмешканець почав умовляти дати йому останній шанс. Але я була впевнена у правильності свого рішення, тому допомогла зібрати речі та вказала Дмитру на двері.

 Але ця історія наштовхнула мене на думку, що пробувати жити в цивільному шлюбі – не така вже погана ідея: менше тяганини та фінансових витрат потім на всі ті розлучення й розподіл майна! Всім миру і будьте в гармонії з собою!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

You cannot copy content of this page