Чи повинні наші батьки виховувати наших дітей і допомагати?
— От виростиш дитину — тоді й думатимеш про себе! — частенько чує від матері моя знайома, тридцятирічна Ганна. — Скажи дякую, що я взагалі тобі постійно допомагаю! Хоча взагалі не зобов’язана, твоя дитина – тільки твоя, я своїх уже виростила.
Ганна росла без батька. Мати виховувала її одна, але майже всі спогади дитинства в Анюти пов’язані з бабусею. Бабуся забирала її зі школи, годувала обідами, пекла пиріжки, сиділа з хворою на Анюту, водила її в театри і на ялинки, допомагала вирішувати завдання.
Влітку бабуся з онукою виїжджали на три місяці на дачу, взимку ходили в парк і на гірку, восени збирали листя та жолуді та майстрували костюми до шкільного осіннього балу.
– Аня знову в тебе? — дивувалися бабусині подруги, коли гадали, що дівчинка не чує. — Ну-ну! А дочка твоя що? Зовсім дитиною не займається, на матір зіпхнула, добре влаштувалася.
– А мені не складно! – виправдовувалася бабуся. — Ми з Анютою чудово ладнаємо. Мені тільки радість, що вона в гостях. А доньку теж треба зрозуміти. Їй особисте життя треба влаштовувати. З дитиною на руках цього не зробиш. Поки що вона молода, я повинна дати їй шанс!
Процес «пристрою особистого життя» матір’ю розтягнувся на все Анічки дитинство, і особливих успіхів не було. Жінка так і лишилася сама. Бабусі, на жаль, уже нема, а сама Ганна повторює долю матері: без чоловіка вирощує синочка. Малюк нещодавно пішов у сад, Ганна вийшла на роботу.
— Ну, у тебе мама поруч, тобі пощастило! — кажуть Ганні подруги. — Однійю дуже складно. Адже з маленькою дитиною постійно потрібна людина на підхваті! Здорово, коли така людина – рідна бабуся.
Ганна тільки посміхається. Бабуся – це, звичайно, здорово, але не в їхньому випадку. Їхній бабусі на шию не сядеш, у неї «своє життя».
Щиро кажучи, Ганна й сама не хоче залишати сина з бабусею. Адже і так робота з’їдає майже весь час. Але часто трапляються ситуації, коли без допомоги просто не обійтися — наприклад, дзвонять із саду в середині дня і просять забрати хвору дитину. У таких випадках мати рятує дочку, але скільки ж потім доводиться вислухати!
Ні про яке «особисте життя» Ганна поки що й не думає. У такому режимі познайомитися їй може і вдасться, але розвинути знайомство до стадії відносин – просто нереально. Залишити дитину ніде. Ну на один-два рази можна домовитися з подругами, але ж це не вирішить проблему. Мати сидітиме з дитиною, коли Ганна не на роботі, не буде — це сто відсотків.
– Я свою дитину вже виростила! – каже мати. – Твоя дитина – твоя відповідальність…
Ну що за бабусі пішли, що за покоління таке? Виходить, і зі своїми дітьми не дуже сиділи, і з онуками не хочуть. Своє життя у них, чи бачите. Чому попереднє покоління бабусь почувалося зобов’язаними допомогти?
А може, мати Ганни має рацію, тільки так і треба — дітей мають виховувати батьки?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
