fbpx
життєві історії
Оце вже справді занадто. Коли я їх побачила, в мене очі на лоба стрибнули, я ледве стрималася. Мій син і мати невістки! Те, чому я стала свідком, сумнівів не лишало. Вже два місяці живу і місця собі не знаходжу. А невістка з дітьми в Німеччині. Не можу дивитися власному синові в очі. Сваха в мене гарна жінка

Оце вже справді занадто. Коли я їх побачила, в мене очі на лоба стрибнули, я ледве стрималася. Мій син і мати невістки! Те, чому я стала свідком, сумнівів не лишало. Вже два місяці живу і місця собі не знаходжу. А невістка з дітьми в Німеччині. Не можу дивитися власному синові в очі.

Вже два місяці я живу і місця собі не знаходжу. Не можу дивитися власному синові в очі.

Сваха Ірина в мене гарна жінка, але такого й наснитися не могло.

Син зустрів Тетянку на весіллі спільних друзів, куди вони обоє були запрошені. Дівчина мені одразу сподобалася, гарна, скромна, стримана, спокійна, працьовита. Дизайнерка інтер’єру. Коли я познайомилася з майбутньою свахою Іриною, зрозуміла, які вони з донькою, попри зовнішню схожість, різні!

Ірина, як кажуть, жінка-вогонь. Давно розлучена, вона кілька років тому відкрила разом з подругою косметологічний кабінет, дуже популярний в нашому районі міста. До речі, і я одразу стала його клієнткою, щойно наші діти стали офіційно зустрічатися, Ірина сама мене запросила, робила гарні пропозиції і знижки.

Навіть мій чоловік оцінив роботу салону свахи: я стала виглядати молодшою на кілька років.

Але я не про це, далі історія – сумна.

Ярослав і Таня 6 років тому одружилися, народилися у них двоє діток, Артем і Софійка, ми їх всі просто обожнюємо.

Таня ще в декреті, син працює в солідній фірмі водієм, непогано заробляє, на родину вистачає, житло у них своє. Коли почалося це все в нашій країні, діти прийняли рішення, що Таня з дітками виїде тимчасово в

Німеччину до моєї рідної сестри, яка живе у Франкфурті, перезимує там, а потім по ситуації. Так і зробили.
І нічого не віщувало такого повороту, але треба було мені у справах в наш обласний центр. Чоловік не змігзвозити, поїхала маршруткою.

Зробила своє діло, йду до автобусу, щоб їхати додому, правда, почекати треба ще було кілька годин. Пішла посидіти у кав’ярні на краєчку сквера, випити кави й перекусити, вибрала зручне місце біля віконечка.
Через дорогу напроти входу до скверу – шикарний готель.

І ось сиджу я, насолоджуюся хвилинами спокою перед годиною у маршрутці – і в мить чуть не поперхнулася хотдогом. Ще б пак!

З готелю, обіймаючись, щось говорячи одне одному і сміючись вийшли мій син Ярослав і сваха Ірина.
Досі дивуюся, як я всиділа на місці. Хоча що там дивуватися: картинка, свідком якої я стала, просто «приклеїла» мене до стільця.

Це ж треба! І хто б міг подумати? І давно це між ними? В голові в мене паморочилося, чесне слово, виникали самі лиш запитання без відповідей. Ну як він так міг?

Не можу оговтатися й досі, хоч два місяці вже минуло. Я просто не увляю, що робити, як себе вести? Як не поверни, а зруйнуєш щастя невістки Тані й онуків. І сина також.

Поговорити з іриною? Як що чесно, я вагаюся, бо ніяковію перед нею. З сином? І зіпсувати з ним назавжди стосунки? Розповісти Тані? Цього страхіття взагалі не уявляю. З чоловіком, щоб наставив сина на путь істини? – тут взагалі наслідки непередбачувані.

Словом, дізналася на свою голову, а тепер не уявляю, що з цим знанням взагалі робити. А щось же з ним робити таки треба. Чи ні?

Автор – Олена К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page