Самі ми з села, але син Станіслав наш, як кажуть, вибився в люди. Добре навчався, вступив до університету в обласному центрі. Вивчився, відкрили з другом спільний бізнес.
У 27 років привів до нас на знайомство майбутню невістку, і я зразу помітила, що дівчина не з простих. Так і виявилося, тато в неї якийсь високопосадовець, мати – власниця салону краси.
Тобто, родина в них досить заможна, ми їм в цьому плані не рівня, хоча і син і допомагає останні роки, ремонт у будинку гарний зробили.
Але мова про те, щоб мені хтось допомагав з хатніми обов’язками, прибиранням, ніколи не йшла, з усім справляюся сама, хоч ще і на роботі. В той найперший візит майбутня невістка Юля пройшла у кімнати, не роззувшись. Я тоді на це подивилася крізь пальці, але неприємно все ж стало.
Потім син пояснив, що вона так звикла, що вони і вдома не роззуваються, бо в них є прибиральниця. А ще, бачте, так прийнято в Америці і в Європі, де Юля з батьками регулярно бувають. Ну, нам так не жити, одним словом.
Але коли діти вже розписалися, я думала, Юля зрозуміє і проявить такт і повагу до батьків чоловіка. Але я помилялася. Все навпаки.
Невістка любить бувати у нас на свіжому повітрі, ласувати домашніми фруктами, овочами, молочком, м’ясом, заготовками. Але ходити босою або в домашніх капцях – то не для неї бо вона ж – пані.
Ну, не роззувається – то не роззувається, хоч мені і неприємно, та я вже звикла, грець з нею. Але що витворяє малий!
Справа в тому, що онучок Захар, а йому п’ять років, дуже полюбляє м’ясо у будь-яких проявах. У стравах, голубцях, котлети, тюфтельки й таке інше.
І ось що ця дитина витворяє, коли ніхто не бачить, та й у присутності дорослих, в принципі, теж: як десь на столі, або навіть у холодильнику стоїть, на приклад, каструля з супом, борщем, чи будь якою першою або другою стравою, де є щось м’ясне – він вилазить на стілець чи прямо на стіл і залазить руками в посудину.
Вибирає те, що йому до вподоби, розбризкуючи навкруги рідину чи розкидаючи кашу там чи картоплю. А піймаю “на гарячому” і зроблю зауваження – Захарчик в сльози і жалітися до мами.
І скільки я вже казала йому взяти хоча би ложку – марно, малий далі робить за своєю дивною звичкою, як йому подобається.
Я питала в невістки: він і дома так робить? Юля відповідає, що ні, дома зовсім інші порядки, там готує куховарка, а він чужих соромиться, а тут в селі веде себе вільно, він же дитина, а мені, мовляв, шкода м’яса чи важко прибрати?
Та ні, не шкода і не важко. Та гріх казати, але я рада, що бувають вони у нас досить не часто. Сина б тільки хотілося частіше бачити. Але допомагає, не забуває – і на тому спасибі.
І все ж мені не зрозуміло: ну невже так важко роззутися, коли заходиш до кімнат? Адже це, насамперед, неповага до моєї праці!
І хіба важко навчити п’ятирічну дитину не лазити до каструлі по м’ясо руками, розхлюпуючи бризки по всій кухні? Так, вони там звикли, що за ними прибирають. Але ж я роблю все сама.
Автор – Олена К.
Передрук без посилання заборонено. Фото ілюстративне.
