Оці їхні вареники і пиріжки – в тому сіль, в тому кришка від пляшки, в тому цукор замість начинки, в тому перець, в тому жолудь, в тому каштан. І це, знаєте, от половина пиріжків і вареників з такими всякими приколами.
І ще кілька таких традицій несуразних, від яких мене, якщо чесно, трохи коробить. Коли тобі попадається пиріжок зі стручком червоного перцю, який також може попастися дитині. Ну це таке собі я вам скажу.
Свята в селі у чоловіка пройшли прекрасно. Його родичі – чудові люди: гостинні, добрі, готові розважати і годувати від душі.
Але знаєте, кілька їхніх традицій мене, як то кажуть, приголомшили. Особливо та, що стосується святкових пиріжків і вареників.
От уявіть: велика родина зібралася за столом. Всі в гарному настрої, сміх, жарти. На стіл ставлять гарячі, духмяні вареники та пиріжки.
Я, звісно, теж взяла кілька. Взяла собі один вареник, розкусила – в ньому солі, мабуть, більше, ніж у Чорному морі. Поки я намагалася це перетерпіти і зробити вигляд, що нічого особливого, чоловік поруч сміється:
– О, тобі пощастило! Це наші “веселі вареники”. Там усередині може бути все, що завгодно!
Я дивлюся на нього ошелешено:
– Як це – все, що завгодно?
– Ну, наприклад, кришка від пляшки, каштан, горіх, шматочок перцю пекучого, цукор. Це така наша традиція. Усі їдять і чекають, кому що попадеться! І так можна передбачити яким буде новий рік для тебе.
Я подивилася на нього, а потім на стіл. Родичі весело сміялися, обговорюючи, кому який “сюрприз” випав.
Хтось скаржився, що йому дістався шматок сухої кори дерева, хтось реготав, що з’їв вареник із чайною ложкою цукру.
Але, чесно, вся ця веселість почала мене коробити, коли наступний пиріжок, який я взяла, виявився зі стручком червоного перцю.
Я не перебільшую, це був цілий стручок. Очі на лоба лізуть, язик палає, а родичі весело кричать:
– Ух ти, тобі з перцем попався! Це щастя і перчинку у Новому році принесе!
– А якщо дитині попаде такий “щасливий” пиріжок? – запитала я, ковтаючи воду, щоб загасити багаття у роті.
– А ми дітям менші сюрпризи робимо, – з посмішкою відповіла свекруха. – Їм кладемо жолуді, гарбузове насіння або якісь дрібні монети. Це ж весело!
Весело? Ну, може, для когось. Але я, якщо чесно, трохи насторожилася. Уявляю, як маленька дитина намагається розкусити ту монету або, ще гірше, похлинеться кришкою від пляшки.
А ще була історія з “танцем подарунків”. Родичі вирішили роздати всім подарунки, але не просто так.
Кожен мав станцювати під якусь пісню, щоб отримати свій сюрприз. Для дітей це було смішно, для дорослих – трохи ніяково, але найдивніше, коли свекор вмикнув стару народну пісню і попросив мене “зробити коло пошани” навколо столу.
Якось незручно стало, але довелося під загальні оплески робити вигляд, що це веселий жарт.
Ще була традиція “розмови з ялинкою”. Усі по черзі підходили до ялинки і говорили їй побажання на Новий рік.
Потім, уявіть, ці побажання записували на папірці, які клали в спеціальну “чарівну скриньку”. Я спитала чоловіка, що з цими папірцями роблять потім, і він відповів:
– Кидають в комин. Щоб бажання точно здійснилися.
А потім – хоровод навколо ялинки. І поки родина ходила навколо ялинки, я думала, що почуваюся дещо не у своїй тарілці.
Отакі були ці свята: дуже теплі, але з такими курйозами, що я досі їх згадую і не можу визначитися, як до цього ставитися.
А ви як вважаєте, такі традиції – це нормально? Чи це просто я до цього не звикла? Бо, чесно кажучи, коли тобі попадається пиріжок зі стручком червоного перцю, то якось уже не до святкового настрою.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
