fbpx

Отже квартиру, донечко,  довелося продати, а то зовсім жити нема на що їм буде, – зітхає мама. – Мені самій не багато треба, а вони молоді, та ще й з трьома дітьми. Ось як, сама на трьох роботах працювала, щоб квартиру не проїсти, а ось брат зміг. Я поцікавилася, чи немає моєї частки в проданій квартирі. Мені б гроші зайвими не стали, давно хочу взяти іпотеку, але розмір платежу кусається. – Я другу квартиру на Романа переписала

Мабуть, тепер в моєму лексиконі слово “розумна” буде використовуватися тільки в якості негативного епітету. Дякувати мамі, асоціативний ряд вона мені підкинула просто чудовий.

Мама виховувала нас з братом сама, тато зник з радарів, коли народилася я. Брат же Рома цілих три роки жив при батькові. Звичайно, було непросто. Тоді держава навіть не робила вигляд, що намагається допомагати матерям-одиначкам, тому якби не бабуся з дідусем, взагалі невідомо, чи вижила б наша родина.

Ми з братом досить багато часу проводили самі. Мама працювала на двох-трьох роботах, щоб зводити кінці з кінцями. Жили ми окремо від бабусі в двокімнатній квартирі, яка дісталася мамі від її бабусі.

– Поліно, – переконувала бабуся свою дочку, мою маму, – це не діло. Діти тебе майже не бачать, сидять вдома самі. А якщо щось трапиться? Давай продавай квартиру, переходите жити до нас. У нашій трикімнатній місця всім вистачить!

Пам’ятаю, як я сиділа за кріслом і дуже не хотіла, щоб мама погоджувалася. Бабусю і дідуся я любила, але жити з ними не хотіла. У їхній квартирі завжди пахло ліками і кішками.

– Ні вже, проїсти квартиру – це не розумно. – відмовлялася мама. – На життя зароблю, а діти… Та зараз у всіх так діти ростуть, нічого.

Бабуся і дідусь працювали до останнього, тому сидіти з нами не могли, але істотно допомагали фінансово. Коли їх не стало, мама віддала в оренду їх трикімнатну і питання фінансів перестав стояти так гостро. У мами з’явилася можливість працювати тільки на одній роботі і приділяти час нашому вихованню. Але було вже запізно.

Незважаючи на невелику різницю у віці, ми з братом майже не спілкувалися, бо абсолютно різні. Я рано навчилася читати і завжди любила це заняття. Роман же більше цікавився іграшками і прогулянками на вулиці. З роками він все більше часу проводив у дворі.

Треба сказати, що компанія у брата була ще та. Він дуже швидко потрапив на контроль в дитячу кімнату. А на педради до нього мама ходила, як на роботу. Я ж проблем не доставляла, вважаючи за краще сидіти за книжками. Ботанічкою не була, але до навчання ставилася серйозно, розуміючи, що в майбутньому мені це стане в нагоді.

У 17 років брат мало не влетів на термін. Мама віддала якісь величезні гроші, щоб врятувати його і з величезним полегшенням зітхнула, коли він пішов в армію. Була надія, що там брат подорослішає, порозумнішає і стане серйознішим.

До повернення брата я вже закінчила школу і вступила на перший курс університету на перекладача. Жили ми так само всі разом. Мама і я в одній кімнаті, брат в інший. Після армії Роман влаштувався на роботу і мама видихнула, але зарано.

Напрацювався він швидко. Найдовше протримався в магазині вантажником, цілих півроку. А потім Роман почав скакати з місця на місце, іноді місяцями тиняючись без роботи. У вільний час пропадав десь на дискотеках, з друзями у подібних місцях. Приблизно через рік він привів додому Риту.

– Ось, знайомтеся, це Рита, ми будемо жити разом і одружимося скоро, – заявив брат, тримаючи за руку дівчину з явними ознаками глибокої, тобто випираючої, надії.

Ми з мамою переглянулися, але що поробиш. Молодий осередок суспільства заселився в одну з кімнат і почав жити.

Характер у Рити виявився легким, та й сама вона була дівчиною непоганою, але відверто простуватою. Зате брат перестав шастати по друзях і почав більше часу проводити вдома. Через кілька місяців з’явилася їхня перша дитина. А ще через півроку з’ясувалося, що Рита знову важка.

Я зрозуміла, що ще одного дитячого періоду просто не витримаю, у мене випускні іспити на носі, і з’їхала на квартиру до однокурсниці. Хотіла попросити маму звільнити одну кімнату в трійці, яку вона віддала в орнеду, але потім подумала, що мамі зараз кожна копійка не зайва. Один внук є, ще один буде, Рита не працювала і навряд чи буде, з брата добувач так собі.

Іспити пройшли, захистилася я на відмінно і мені запропонували постажуватися з обміну за кордоном. Звичайно ж, я скористалася цим шансом і полетіла на півроку.

З мамою зідзвонювалися регулярно. Вона розповідала, як у них справи. Так я дізналася, що у брата тепер є і син, і дочка, але він на досягнутому не збирається зупинятися. Сам Роман влаштувався збирачем меблів в якийсь магазин. Що троячку вони більше не здають, а переїхали туди самі, здавши двушку. Що Рита вийшла працювати продавцем, а мама пішла на пенсію і сидить з онуками.

Півроку пролетіли швидко і я повернулася в рідне місто. Приїхавши до рідних, я оселилася в прохідній кімнаті трикімнатної квартири. Протрималася я так тиждень, а потім орендувала собі квартиру і переїхала. На роботу влаштувалася швидко, допомогли протекція зі стажування. Робота пов’язана з частими відрядженнями, тому з мамою і братом бачуся досить рідко.

Остання зустріч була минулого місяця. Не згадаю, як зайшла розмова, але мама розповіла, що двушку вони продали. Виявилося, Роман на роботі пошкодив спину і тепер працювати фізично йому важко, а більше він нічого не вміє. А Рита… А Рита знову при надіє, втретє.

– Отже квартиру довелося продати, а то зовсім жити нема на що їм буде, – зітхає мама. – Мені самій не багато треба, а вони молоді, та ще й з трьома дітьми.

Ось як, сама на трьох роботах працювала, щоб квартиру не проїсти, а ось брат зміг.

Я поцікавилася, чи немає моєї частки в проданій квартирі. Мені б гроші зайвими не стали, давно хочу взяти іпотеку, але розмір платежу кусається.

Мама відвела очі і сказала, що допомогти не може. Потім помовчала, мабуть збираючись з духом, і вкінець вразила мене.

– Я другу квартиру на Романа переписала, він хоч без даху над головою не залишиться, – прошепотіла мама.

– А те, що я без даху над головою, тебе не бентежить? – поцікавилася я.

– Ти у мене розумна, ти собі сама на житло заробиш, а твій брат куди з дітьми і Ритою?

Питання риторичне.

Розумна я, тому мене позбавили квартири. Якось несправедливо виходить, брат навіть толком не працював, плодився в своє задоволення – йому квартира і безбідне життя, ну, поки мама жива.

А я намагалася мамі допомагати у всьому, вчилася, пробивалася сама, щоб не висіти у матері на утриманні – і залишилася ні з чим. Точно в цій ситуації я розумна?.. Ось таке життя.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page