З першим чоловіком Олександром ми прожили разом десять років, я вийшла заміж за нього у 23 роки, йому було 32. Вже зі мною він побудував успішний бізнес, а я після декрету працювала юристом. Спочатку у держустанові, а потім відкрила свою практику. Ми переїхали з квартири в приватний будинок. Добудували його, робити ремонт, донечка пішла в школу…
Але одне від одного ми з Сашком віддалилися. З кожним днем – чужішали… Чоловік не міг жити без пляшки з пивом, без походів з друзями в лазню, більярд, без виїздів на рибалку чи полювання. Мене ображало, що це для нього було в пріоритеті, провести час з родиною, з’їздити кудись разом з нами – це на другому плані. Ми з донькою жили самі по собі, він – своїм життям. Можливо, у нього були жінки. Я не хотіла про це знати. Дуже хотілося зберегти заради донечки сім’ю, хоча кохання між нами вже не було.
Під час одного з відряджень в столицю я познайомилася з Назаром, красивим, розлученим офіцером. З ним я знову відчула себе коханою, гарною, бажаною. Пристрасть і захоплення переросли у справжнє кохання. Ми зрозуміли, що не можемо один без одного.
Я не побоялася змінити своє життя на сто відсотків. Все покинула в рідному містечку, де всі мене знали, була своя справа, дім.
Поїхала до Назара, забравши, само собою, доньку. Дуже важким було розлучення з Олександром. Рвала по живому. Мені здавалося, що я не потрібна давно чоловікові, але виявилося, що він любив і не хотів відпускати.
Розлучалися ми вже тоді, коли я носила нашого з Назаром сина. Але навіть тоді Сашко просив повернутися до нього, був готовий простити і виховувати не свою дитину. Але я любила Назара. І люблю…
Під Києвом ми спочатку знімали житло, тепер вже купили своє. Малий пішов в дитсадок, я поступово відновила юридичну практику.
Живемо наче вже устаткованим життям, синочкові 4 роки.
З Назаром все добре, ми кохаємо одне одного, але все так якось стало… Сіро і одноманітно… До того ж, Назар виявився дуже ревнивим, ревнує мене до клієнтів, подруг і навіть до дітей.
Раз на два-три місяці, хоч Назару це й неподобається, я їжджу в рідне містечко провідати маму, рідних. І там… зустрічаюся з колишнім чоловіком.
Олександр сам, не одружився вдруге і ні з ким не зустрічається. Він… чекає мене.
Ні, я знаю що не повернуся… Двічі в одну річку, як відомо, не ввійдеш. Але почуття до Олександра у мене все ж залишилися. Він моя рідна душа.
Я не прошу, щоб хтось мене зрозумів, просто розповідаю свою непросту історію, але впевнена, що є серед вас і такі, кому моя розповідь відгукнеться.
Якось я поїхала з дітьми на малу батьківщину ображена на Назара, ми якраз перед моїм від’їздом посварилися через його ревнощі.
А в моєму місті нас зустрів Олександр з величезним букетом троянд для мене і подарунками для обох дітей.
В той приїзд і відновилися мої стосунки з першим чоловіком… Я і корю себе за них, і не можу ці нечасті зустрічі припинити.
…А ще в мене є Мишко. Друг-юрист, з яким ми знайомі вже 12 років. Він не раз мені зізнавався в почуттях, ще коли я була заміжня за Сашком, ми бачилися іноді під час якихось наших професійних заходів у різних містах України. Не просто бачилися…
Одного вечора, це було в Одесі, у його рідному місті, яке він мені показував, з таємницями якого знайомив мене у проміжках між конференціями, ми пили на березі моря шампанське… А потім опинилися в моєму номері.
Мишко одружений, але з дружиною дітей немає. Він прив’язаний до неї. Але любить – любить мене.
Совість перед Сашком мене не гризла, такі у нас вже на той час стосунки були, що поява в моєму житті іншого чоловіка була логічною.
Мишко відтоді завжди зі мною. Навіть коли далеко. Він підтримував мене під час важкого розлучення, кілька років ми підтримували дійсно лише дружні стосунки. А потім…
Коли наш малий з Назаром підріс і я вже могла його залишати з Назаровими батьками або з Назаром і старшою донечкою, я знову почала їздити на свої юридичні заходи, зокрема і в Одесу. А Мишко іноді приїздить в Київ.
Саме Михайло єдина людина на світі, яка все про мене знає. З нам я по-справжньому справжня. З ним мене поєднує лише приємне, жодних образ, непорозумінь.
… П’ять років минуло, а я все між ними двома, між колишнім і теперішнім чоловіками. Щаслива у другому шлюбі, але коли їду до рідних у своє місто, зустрічаюся з першим чоловіком…
І ще до Михайла іноді в Одесу тікаю, щоб забути про них обох, відволіктися від усього. Цікаво, з ким з них я все-таки залишуся?.. З ким буду щасливою?..
Хто з них моя доля? Чи всі троє?..
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
