fbpx
життєві історії
П’ять років Павло не поспішав одружитися на моїй дочці, в РАЦС не поспішав, а як Оленці квартира перепала, так дозрів! Тепер моє завдання – відмовити Оленку від цього весілля, адже тут все зрозуміло. Живуть окремо, орендують житло. Павло з іншої області звідкись приїхав вчитися у Київ і залишився тут. Свого житла у нього, зрозуміло, немає. У мене була тітка по батькові. Своїх дітей у неї вже не залишилося, тому я до неї ходила іноді, допомагала по можливості. Ну і свою квартиру вона мені хотіла відписати, але я наполягла, щоб на дочку

П’ять років Павло не поспішав одружитися на моїй дочці, в РАЦС не поспішав, а як Оленці квартира перепала, так дозрів! Тепер моє завдання – відмовити Оленку від цього весілля, адже тут все зрозуміло!

Тому я і відмовляю дочку від цього весілля, на яке раптово зважився її молодий чоловік Паша. П’ять років без розпису жив з Оленкою і не квапився нікуди, а як дочка квартирку отримала, так щось різко він заміж її почав зазивати. Тут будь-кому ясно, що не через велику любов.

Олена вже п’ять років зустрічається з цим Павлом. Живуть окремо, орендують житло. Павло з іншої області звідкись приїхав вчитися у Київ і залишився тут. Свого житла у нього, зрозуміло, немає. У мене трикімнатна квартира, я в ній сама залишилася, але щоб жити зі мною і мови не йшло.

Я спочатку була проти всіх цих співмешкань, тим більше, таких тривалих. На мій погляд, вирішили одружитися, подали заяву, тоді і з’їхатися можна. А ось це ось проживання без штампа ні туди, ні сюди. Якщо щось трапиться – ніхто ні за що не відповідає.

Звичайно, я розумію, що дорослі молоді люди зараз по п’ять років за ручку не гуляють. Я ж не ханжа, все розумію, що співмешкання має на увазі. Але не по п’ять же років!

Я б ще зрозуміла, якби Оленка з Павлом на щось збирали, на те ж весілля, наприклад. Але ні, жили собі і жили без думок про завтрашній день. Спочатку запитувала дочку, коли вони розписатися думають, але вона тільки головою мотала, щоб я не лізла не в свою справу. А як це не моя справа, коли у рідної дочки незрозуміло що відбувається у житті.

– Мамо, ну не готовий Паша ще для весілля. Мені його що, на аркані в рацс тягти?

– Не готовий – розходьдеся. П’ять років разом з жінкою жити він готовий, а узаконити стосунки – ні. Хитрий жук він, твій Паша!

– Відчепись, нам і без розпису добре живеться.

Аргументи, що ось таке співжиття без перспектив на майбутнє до добра не доведе, дочка слухати не бажала. Я теж не папуга, одне і те ж повторювати по сто разів не збираюся. Щось трапиться, знатиме.

Так вийшло, що у мене була тітка по батькові. Своїх дітей у неї вже не залишилося, тому я до неї ходила іноді, допомагала по можливості. Ну і свою квартиру вона мені хотіла відписати, але я наполягла, щоб на дочку мою зробила заповіт. Мені навіщо ще одна квартира?

Місяць тому тітки Поліни не стало. Два тижні тому я Олені про заповіт і розповіла. Мовляв, скоро у тебе своя квартира з’явиться, не доведеться по орендованих кутах жити. Там, звичайно, ремонт робити треба капітальний, але зате своє вже. Дочка, звичайно, зраділа такому нежданому подарунку.

Домовилися, що на тижні зустрінемося, з’їздимо на квартиру. Оленка приїхала з Павлом. Мені це якось не сподобалося. Він тут яким боком? Не чоловік, не жених, так, хтозна що і з боку бантик. Походили вони, подивилися, пошепотітися щось. Дочка просила їй ключі віддати, але я відмовила. Тут деякі речі вже домовилися вивезти подруги тітки. Оленці вони явно не знадобляться, а людям на користь підуть. Забирати будуть вдень, а дочка в цей час на роботі.

Павлик цей скривився, але промовчав. Домовилися, що як речі заберуть, я Олені подзвоню, вона заїде за ключами. На тому і розійшлися. Я була дуже незадоволена появою в квартирі Паші і як він по-хазяйськи все оглядав. Жадібно якось.

Подзвонила я через кілька днів, щоб дочка заїхала ключі забрала. А вона прилетіла радісна, рум’яна, задоволена.

– Мамо, у мене новини! Ми з Павлом одружуємося, він мені пропозицію зробив! – і стоїть посміхається, привітань чекає.

А мені не до привітань. Ось же спритний хлопець, відразу з козирів пішов! Поки квартири не було, він розписуватися з Оленою не рвався, а тут квартирку побачив і відразу зважився.

– А ти чого радієш? Чи не розумієш, що він у дружини не тебе, а квартиру бере? – питаю.

На дочку як відро води виплеснули. Стоїть, очима кліпає.

– А що ти дивишся? Сама подумай – поки ти без квартири була, він сидів собі сиднем і навіть не думав про законний шлюб. Як ти там говорила? Не дозрів! А тут, диво ж яке, побачив, що ти двокімнатною квартирою обзавелася, відразу ж дозрів і пропозицію зробив твій Павлик. Тобі самій як, не здалося підозрілим це все?

А вона стоїть, сльози щоками течуть.

– Навіщо ти так про нього? Просто так співпало! Він би й так покликав мене заміж.

– А що ж не кликав? Тобі зараз щастя очі заступає і кохання. А якщо подивитися тверезо, так він же не прогадав, відразу взяв бика за роги. Ви розпишіться, а ти потім квартирку вже в шлюбі оформиш і буде у вас спільна власність. А там розлучиться він з тобою і половину квартири вимагатиме. Залишишся біля розбитого корита.

Оленка головою мотає, та примовляє, що я не права і Павлик її любить, і ніколи з нею такого не вчинить. Мені її шкода, звичайно, так ілюзії розвіювати, але краще вже зараз очі відкрити, ніж потім.

– А давай-но так: квартиру ти на мене оформляй, у мене крім тебе все одно спадкоємців немає, після мене все твоїм стане. Тут і подивишся, тебе Паша любить або квартиру. Жити я вам там не забороню, але так ти хоч при майні залишишся в разі чого.

Оленка гаряче сказала, що я можу взагалі собі цю квартиру залишити, а вони з Павлом свою наживуть. Я чомусь в це не дуже вірю. Словом, домовилися на щастя на моїх умовах. Я спробувала взагалі її від весілля відмовити, але там же любов! Думаю, що Павло і без мене весілля скасує.

Поки тиша вже тиждень, Оленка не дзвонить, нічого не розповідає. Не знаю, сказала вона Паші про квартиру або не наважилася. Аби він не переконав її квартиру все ж таки на себе оформити, а то залишиться ж ні з чим, чує моя душа. Але тут вже урок на все життя буде. Хоча і не хотілося б, звичайно, таких уроків для моєї Оленки, але якщо вона не дослухається до розумних людей, то нехай ціною своїх помилок мудрість життєву здобуває.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page