П’ять років тому ми взяли хлопчика з дитячого будинку. За весь цей час до нас не з’явився жоден родич. Аж тут раптом якась жінка появилась в нашому житті і сказала, що вона бабуся Дениса і хоче забрати його до себе. Я ж як ніхто інший розумію, чому це відбувається саме зараз. Річ у тім, що рідний батько Дениса перед відходом у інший світ заповів йому чималенький спадок.
Коли ми з Олегом вирішили будь-що стати батьками, то необдумуючи відправилися до дитячого будинку, адже вже багато років не могли зробити це самостійно. Причини нам говорили різні, а хтось навіть сказав, що це нас “врекли”. Я розумію, смішно, але тоді нам так не здавалося…
Тож лише в дитячому будинку ми змогли знайти омріяне дитя. Хоч я завжди мріяла про доньку, але судження долі виявилося іншим, і ми обрали хлопчика. Малюк, якого ми назвали Денисом, швидко став невід’ємною частиною нашої родини.
Минуло п’ять років, і Денис вже став впевненим і допитливим хлопчиком. Ми з чоловіком доклали всіх зусиль, щоб забезпечити йому щасливе і безтурботне дитинство.
Про минуле Дениса ми знали небагато, але його радісний сміх і променисті очі зігрівали наші серця. Єдине, що ми знали, це те, що його батьки любили прикладатися до чарки, а мати залишила в будинку маляти не одну дитину.
Я й не думала, що біологічні родичі появляться в житті дитини, адже за всі п’ять років від них не було і звістки.
Але незвичайна подія раптово змінила наше спокійне життя. Нам надійшло повідомлення про те, що біологічного батька Дениса не стало. Це чоловік хоч і не цікавився долею сина, але думав, що з усіх дітей Денис є рідним йому, тож залишив йому спадок.
Виявилося, що в спадок нам тепер переходила хата, яка була в не поганому стані, а також велика ділянка городу, що здавалася в оренду.
Ця вість спантеличила нас, але ще більшим викликом стала поява бабусі Дениса, яка раптово з’явилася, виносячи претензії на опіку над хлопчиком.
П’ять років тому ми взяли хлопчика з притулку. За ввесь цей час до нас не з’явився жоден родич. Аж тут раптом якась жінка появилась в нашому житті і сказала, що вона бабуся Дениса і хоче забрати його до себе.
Я звісно ж була не задоволена, але тепер я схоже розумію її мотиви. Біологічного батька сина не стало, а він залишив в спадок хату і кусок землі. Ця названа бабуся починає на нас накликати різні служби. Ми боїмося, щоб не забрали сина.
Як ви думаєте, що ми маємо зробити? І чи може родичка так просто взяти і забрати дитину?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
