fbpx
життєві історії
П’ять років тому я опинилась у дуже скрутному становищі: одна, з дитиною на руках, а з рідних, лише бабуся. Для того, щоб хоч якось вибратись з важкої ситуації, я, за порадою подруги, поїхала на роботу до Польщі. Олежика залишила з прабабусею, не тягти ж його крихітного в чужу країну. Так я і жила, мотаючись через границю час від часу. Цього року вирішила все змінити, але зіткнулася з одним питанням

П’ять років тому я опинилась у дуже скрутному становищі: одна з дитиною на руках, а з рідних, лише бабуся. Для того, щоб хоч якось вибратись з важкої ситуації, я, за порадою подруги, поїхала на роботу до Польщі. Олежика залишила з прабабусею, не тягти ж його крихітного в чужу країну. Так я і жила, мотаючись через границю час від часу. Цього року вирішила все змінити, але зіткнулася з одним питанням

Дуже надіюсь, що ви не будете мене засуджувати, а навпаки дасте пораду.

Була важка життєва ситуація, повна відсутність фінансів і ніякої допомоги з боку. Тому мені довелося тимчасово залишити дитину пожити з прабабусею.

Зараз ситуація складається таким чином, що бабуся не хоче повертати дитину. Мені б хотілося вирішити цей конфлікт без неприємностей.

Але як краще вчинити, не знаю. Прошу поради.

Я мати-одиначка, тато дитини не допомагає і ніколи не допомагав, я навіть не знаю, де він зараз живе. Від нього ніякої допомоги не чекаю і не хочу, розлучалися ми погано. Антон зла людина, навіть згадувати не хочу. Моя мати вже давно пішла з життя, тому з родичів тільки бабуся.

3 роки тому склалася така ситуація, що мені не було де жити. Я вирішила поїхати в Польщу на заробітки, тягти дитину в невідомість не хотілося.

Поговорила з бабусею, вона була не проти допомогти і доглянути за сином. Весь цей час я була на зв’язку, пересилала гроші, так, не багато, але скільки могла, приїжджала приблизно раз в 2 місяці. Олежик мене любить і завжди чекав.

Зараз моя ситуація виправилася, я остаточно повернулася в своє місто, більше “шукати себе” і їхати на заробітки не планую. Знайшла в районі роботу, навіть зустріла чоловіка, який мене любить і поважає, зараз ми живемо в його квартирі. Разом ми ведемо здоровий спосіб життя. (Може хто думає, що я не путяща)

Вважаю, що настав час возз’єднатися з сином. Мій цивільний чоловік не проти, Андрій теж вважає, що дитина повинна жити зі своєю мамою. У нас серйозні стосунки, швидше за все, будемо планувати спільну дитину.

Але бабуся виступає проти. Я розумію, вона звикла жити з Олежиком, він рятує її від самотності. Вона хоче, щоб я кинула свої спроби створити сім’ю, і жила з нею і сином. Каже, їй треба переконатися що я хороша мати, а відпускати дитину жити до “чужої людини” вона не хоче.

Я не позбавлена ​​і не обмежена в батьківських правах, тобто можу прийти і просто забрати дитину. Але мені не хочеться псувати відносини з бабусею, як не як, але вона єдина рідна людина для мене, і я неймовірно вдячна їй за допомогу. До того ж, Олежик сильно до неї звик, тому розібратись з цією ситуацією планую лише мирно.

Як краще вчинити в моїй ситуації? Варіант, який вона пропонує, тобто кинути Андрія і жити з нею і сином в її квартирі, я не розглядаю.

Фото ілюстративне – freepik

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook