П’ять років тому я познайомилася з Олександром через спільних друзів. О, цей букетно-цукерковий період, коли на очах рожево-щаслива пелена і бачиш людину найідеальнішою на всьому білому світі!
Ми з Сашком влаштовували нескінченні побачення і сміливо мріяли про майбутнє. Іноді між нами траплялися і сварки. А приблизно через півроку я дізналася про те, що я не одна така у нього. Сварилися. Плакала. Розходилися. Просив повернутися, сказав, що все буде по-іншому. Пробачила.
Всі його пригоди, листування з іншими і дзвінки припинилися. Олександр кардинально змінився.
минуло ще два роки, і ми справили весілля. Зважилися на дитину, у нас народився Богданчик. Ми стали повноцінною сім’єю.
І знаєте, я відчуваю себе щасливою. Поруч – турботливий коханий чоловік, який завжди допомагає у всьому і підтримвє, і маленьке диво, схоже на батька наче дві краплинки води. Почуваю себе як за кам’яною стіною, як би банально не звучало.
Не шкодую, що тоді пробачила. Слухайте своє серце і будьте щасливими!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
