П’ятнадцять років я не бачила тата. Він коли пакував сумку і йшов, то єдине що сказав, – мені з вами нудно. Якщо чесно, ми з мамою лише видихнули, хоча було дуже важко. Був такий час що дідусь одягав і мене і маму і ще й наповнював наш холодильник. І ось тиждень тому, бігаючи в парку я його зустріла. Він промовив до мене пару слів, але з них я зрозуміла – нічого в ньому не змінилося!
Я п’ятнадцять років не бачила тата. Випадкова зустріч підтвердила мені, що він геть не змінився.
Батько покинув сім’ю п’ятнадцять років тому. Він просто сказав, що йому нудно, і пішов. Я довгий час жила тільки з мамою. Коли я випадково зустріла тата в парку, то зрозуміла, що він зовсім не змінився…
Десь у підлітковому віці я почала розуміти, що мій тато не той, якого б я хотіла бачити поруч з мамою.
Він погано поводився з нею, іноді приходив додому “веселий”, і у мене було відчуття, що у нього хтось є. Мама зачинялася на ніч у ванній і плакала. Потім, коли тато покинув нас, це стало великим полегшенням.
Я була в квартирі, коли тато пішов. Я щойно повернулася зі школи. Він пояснив мамі, що йому з нами нудно.
Того дня він, навіть не дивлячись на мене, взяв повну сумку речей і пішов.
Його ключі залишилися висіти на вішалці в передпокої. І вони висіли там ще довгий час. Ніби ми з мамою сподівалися, що він повернеться. Але він більше не з’являвся. Через деякий час мама ввечері перестала плакати і ключі з передпокою зникли.
Я не заперечую, що це було важко. Попереду у мене був навчальний рік, і мені знадобилося багато часу, щоб знову зосередитися на навчанні.
На щастя, у мами були ще батьки, тому вони нам допомагали. Дідусь час від часу купляв мені чи мамі якийсь одяг і наповнював наш холодильник.
Зрештою, життя без тата було не таким вже й поганим. Через деякий час мама знову почала посміхатися, атмосфера вдома налагодилася, і ми добре проводили час разом.
Завдяки цьому я закінчила школу з відзнакою і вступила до університету.
Через кілька років мама зустріла чоловіка, і він був дуже хороший. Я була рада цьому. Після всього, що вона пережила з батьком, вона заслуговувала на щастя.
З часом я забула про свого тата. Але випадок минулого тижня повернув спогади. Я бігала у парку, коли хтось підійшов до мене. Він був занедбаним чоловіком, який просив грошей. Зазвичай я нікому нічого не даю на вулиці, але ця людина змусила мене зупинитися.
За цією бородою й червоним обличчям я впізнала того, кого давно не бачила.
– Тату?, – вигукнула я.
Він не зрозумів, що я йому кажу, і почав щось бурмотіти в мій адрес. Тоді, мабуть, щось йому в голові підказало.
– Настя… – сказав він хриплим голосом. Я стояла і дивилася, що сталося з татом. Він намагався зосередитися й говорити, але ні те, ні інше не виходило.
Я сіла на лавку, але не поруч, бо від нього неприємно пахло. Я чекала, що буде далі. Я ніколи не думала, що побачу його знову. І те, що він так виглядав, мене відштовхувало, але все-таки він мій тато. Тоді він почав говорити. Він змішував різні слова, але я зрозуміла, що він зовсім не змінився.
Він пояснив мені, як йому добре без нас. Коли він почав нести нісенітницю і пліткувати про маму, мені хотілося показати йому, де раки зимують. Натомість я встала і пішла.
Я знаю, що він деякий час просив мене повернутися, але я залишила його там, де йому і місце. Десь далеко, де я його більше ніколи не побачу. Я нічого не сказала мамі, просто змінила маршрут і пішла бігати в інший парк…
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“