Свекруха мешкає з нами вже пів року – вона продала власне житло в місті, щоб вкласти гроші у перебудову нашого будинку. Я сподівалася, що це покращить умови, але натомість кожен мій крок став об’єктом контролю з її боку. Чоловік Андрій намагався бути миротворцем: – Галино, мама не прагне тобі дошкулити, вона просто хоче, щоб ти знайшла щось стабільне. Але я лиш розводила руками, бо відчувала, що наші спільні будні перетворюються на нескінченний ланцюг настанов з її уст
– Ти знову плануєш гаяти час, а могла б уже зараз взятися до чогось
Після відспівування батька, коли ми зібралися в залі, щоб усі могли висловити співчуття, хтось пошепки питав: “Ти чув про його новий заповіт?” – “Може, все переписав на Валю з мамою, а нам нічого не дістанеться?” – “Чи, може, будинки віддадуть монахиням?” Я мовчала, бо й сама точно не знала, що тато встиг змінити. Утім, ще до всіх цих пліток мама попередила, що є запрошений нотаріус. Він мав оголосити батькову волю після невеличкого поминального обіду
– Ти хоч розумієш, Валю, що батько змінив заповіт буквально перед тим, як відійшов
– То мої квашені огірки тебе в писок колять, а свіжі огірки з тою хімією і капуста тобі смакує?, – не витримала я і виповіла невістці все, що на душі лежало. Та я восени, коли консервацією займаюсь, від дітей і сто гривень не беру. Десь раз мені старша невістка пачку кришок купила і на тому все
– То мої квашені огірки тебе в писок колять, а свіжі огірки з тою
Мама так боялася втратити доступ до татового гаманця, що готова була закривати все життя очі на його походеньки “наліво”, яких було, о-го-го. За своє життя ця жінка і дня не пропрацювала. Ну а для чого, якщо тато їй давав все, що вона забажає. І ось тепер, коли тата не стало, а його компанія перейшла сину на стороні, якому всього п’ятнадцять років, мама залишилася “з носом”. Мене ж тато також не залишив в обіді. В мене є гарна трикімнатна квартира і освіта, про яку також подбав тато. Але мама до бідного життя не готова. – Ти мені щомісяця повинна на карту висилати 15 000, бо я твоя мама, – Ну сильний аргумент, з якого боку не підійди
Мама так боялася втратити доступ до татового гаманця, що готова була закривати все життя
– Лідко, ти вважаєш, що подарунок за 12 000 на таке “свято” це нормально? Та я на ювілей таке не отримувала ніколи, як ти на річницю шлюбу. 8 років – теж мені, велика дата. Я розумію, якби ви доробилися до своєї хати, або ж квартири. Бійся Бога, Лідко, ви досі живете в орендованій квартирі, дитина скоро в школу піде, а в тебе захцянки – мультипіч. Ти що, духовки не маєш, чи пательні в кінці кінців?, – висказала я своє обурення невістці
– Лідко, ти вважаєш, що подарунок за 12 000 на таке “свято” це нормально?
Мені здається, з нашими сусідами щось не так. Молода пара, трошки більше тридцяти. У них три дівчинки, всі погодки. Приїхали в сусідній будинок два роки тому. Так от, у них трьох донечок погодок звуть Марійка, Маруся і Марічка. І взагалі вони дивні
Мені здається, з нашими сусідами щось не так. Молода пара, трошки більше тридцяти. У
— Це що? — запитала Лідія Макарівна, дивлячись на щербату тарілку і чашку, в яких я подала їй їжу й компот. — Це посуда, яку ви нам подарували 30 років тому на весілля, — відповіла я свекрусі. Вона підняла очі, звузила погляд, ніби намагаючись пригадати, і покрутила чашку в руках
— Це що? — запитала Лідія Макарівна, дивлячись на щербату тарілку і чашку, в
— Якщо ти віддаси мамі 300 тисяч гривень, я з тобою розлучуся, — сказала я Артуру. Справа в тому, що моя свекруха працює за кордоном у Німеччині. І постійно шле якісь подарунки, тобто не гроші, не якісь там, знаєте, корисні речі, а всяку німецьку єрунду. І я це все діло, оскільки мені це в господарстві не треба, то постільне, то рушники, то якісь іграшки дітям незрозумілі, то якась там техніка — ну, коротше, це те, чим я не користуюся, і я ці всі речі продавала на сайтах в Україні, тут у себе
— Якщо ти віддаси мамі 300 тисяч гривень, я з тобою розлучуся, — сказала
Остапе, у нас холодильник не працює, ми продукти на балконі зберігаємо. А що буде влітку? А ти своїй мамі, якій 59 років, йогу оплачуєш? Коли я дітей наших в секонді одягаю! Ти знаєш, мені краще подати на розлучення. Я тобі даю на роздуми три дні.
– Остапе, у нас холодильник не працює, ми продукти на балконі зберігаємо. А що
– Ні, я не хочу, щоб ви до мене приїжджали, — сказала я чоловіку по телефону. — 15 років ви сюди не рвалися, а тепер, коли в мене тут своя квартира, ви захотіли до мене в гості. Я вже 17 років на заробітках в Італії. За ці роки багато всього сталося. Я допомагала своїй сім’ї в Україні, забезпечувала дітей, непрацюючого чоловіка, своїх свекрів і своїх батьків
– Ні, я не хочу, щоб ви до мене приїжджали, — сказала я чоловіку

You cannot copy content of this page