— Якщо ти віддаси мамі 300 тисяч гривень, я з тобою розлучуся, — сказала я Артуру.
Справа в тому, що моя свекруха працює за кордоном у Німеччині. І постійно шле якісь подарунки, тобто не гроші, не якісь там, знаєте, корисні речі, а всяку німецьку єрунду.
І я це все діло, оскільки мені це в господарстві не треба, то постільне, то рушники, то якісь іграшки дітям незрозумілі, то якась там техніка — ну, коротше, це те, чим я не користуюся, і я ці всі речі продавала на сайтах в Україні, тут у себе.
І ось це випадково стало відомо матері Артура. Постаралася сестра чоловіка, дякую їй. Свекруха розізлилася і сказала моєму чоловіку і мені, що ми їй маємо повернути за підрахунками 300 тисяч гривень, які вона витратила на ці подарунки.
А я вважаю, раз вона ці речі нам дарувала, то мені розпоряджатися ними і вирішувати, як їх використати. Тим більше, чоловік ніколи не парився і не запитував, чи користуюся я подарунками його мами.
А мені завжди треба жива копійка на дітей, на свої якісь примхи. Я все це витрачала на родину, а не конкретно на себе.
Артур стояв переді мною з розгубленим обличчям.
— Ти серйозно, Таню? Через якісь речі зібралася руйнувати родину? Та я знайду гроші, щоб мамі віддати!
— Не через речі, а через твою маму! Вона що, думає, що це був бізнес, і тепер я їй винна гроші?
— Ну, вона каже, що це було від щирого серця, а ти – продавала.
— Ой, не сміши мене! За подарунки від щирого серця гроші назад не вимагають!
Я бачила, що він вагається. З одного боку — я, його дружина, яка роками витягувала родину на собі, з іншого — його мама, яка завжди знала, як на нього вплинути.
— Давай просто поговоримо, — спробував він примирливо.
— Артуре, у тебе є три дні. Або ти ставиш мене і нашу родину на перше місце, або йди до мами й повертай їй 300 тисяч.
Я пішла на кухню, щоб заспокоїтися. Благо, квартира моя. Взяла телефон і побачила повідомлення від його сестри:
«Нічого, мама ще розбереться з тобою. Ти думаєш, що продала все і тобі за це нічого не буде?»
Руки у мене затремтіли від злості. Вони що, змовилися?
Артур увечері сидів насуплений.
— Я думаю, що можу повернути їй хоча б частину.
— Це твій вибір. Але якщо ти це зробиш, я подам на розлучення, я вже тобі сказала.
Він мовчки ліг спати.
На другий день свекруха подзвонила мені особисто.
— Дорога моя, я ж від душі тобі це надсилала! Як ти могла?
— Як могла що? Позбутися зайвого мотлоху?
— Це ж речі з Європи! Я їх добирала, пакувала, платила доставку.
— А я продавала, бо вони нам були не потрібні, а гроші необхідні на інші речі – на ремонт машини, дітям на гуртки і так далі.
Вона ахнула.
— Це нахабство! Ти хочеш сказати, що я повинна була тобі просто так відправляти саме гроші? Або не просити зараз повернути мені кошти?
— Якщо це були подарунки — так, вам не має бути різниці, як я з ними вчинила.
Свекруха ще щось говорила, але я поклала слухавку.
На третій день Артур зробив вибір. Він прийшов додому пізно, мовчав, але я побачила у виписці з банку, що зняв чималу суму.
— Ти повернув їй гроші?
Він опустив голову.
— Ти ж розумієш, що тепер буде? Збирай ресчі.
І він зібрав і пішов в квартиру матері. Я не знаю, як складеться моє життя далі, але знаю одне — я більше не буду другою після його мами.
Як тепер набратися сили волі і не дати собі засумніватися в рішенні і розкиснути? Чи правильно я зробила? буду вдячна вам за поради і якісь незалежні думки збоку.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
