iBilingua

– То як няні платити, чужій людині, то вам все підходить, а як мені, бабусі близнюків, то це занадто!?, – сказала я дітям за круглим столом. Ну наглості їхній немає меж, чесне слово. І щоб ви розуміли, син з невісткою вибрали варіант няні, бо давати гроші мені – якось їм невдобно!

– То як няні платити, чужій людині, то вам все підходить, а як мені,

життєві історії 0

Я вже не знаю, як змінити цих людей, як перевиховувати мені своїх свекрів. Чому вони не беруть приклад з моїх батьків? Ну це прийдуть з шоколадкою і шкарпетками, ну куди це годиться? Ні грошима не допоможуть, ні чогось путнього на стіл не принесуть. А ходять до нас вечеряти майже щовихідних. Інша справа мої батьки. Так, вони приїздять раз на місяць, але це завжди дорогі подарунки дітям. Гроші мені залишають по 5-6 тисяч

Я вже не знаю, як змінити цих людей, як перевиховувати мені своїх свекрів. Чому

життєві історії 0

Звати мене Наталя, зараз мені 38 років. Постійно я живу в Португалії, а зараз приїхала до рідних на Вінниччину у гості. І те що я бачу викликає у мене дуже багато суперечливих думок, сподіваюся, допоможете розібратися. Я поїхала до Німеччини десять років тому. Виїхала від нашого бідного і важкого життя, в якому доводилося перепродувати різні польські товари разом чоловіком

Звати мене Наталя, зараз мені 38 років. Постійно я живу в Португалії, а зараз

життєві історії 0

— Уляно, в тебе шуби куплені за мої гроші, а сина мого ти годуєш оцим? Я приїхала з Іспанії додому на два тижні. Мій син одружився пів року тому. Я на весіллі не була, але надіслала дітям гроші, дуже гарний подарунок. Вони на нього купили в свою нову квартиру, також подаровану мною синові, кухню і ще необхідну побутову техніку. Також я щомісяця їм надсилаю по 300 євро

— Уляно, в тебе шуби куплені за мої гроші, а сина мого ти годуєш

життєві історії 0

– Принеси з холодильника мій печінковий торт, та й принеси! – десь разів п’ять за столом наголошувала Людмила Степанівна. Але я не хотіла розбавляти тією коричневою плямою свій святковий стіл, до якого я приклала стільки сил, часу і фінансів. Коли вона вкотре наголосила на своїй страві, я не стрималася і сказала, як є. – Цієї вашої пародії на столі в мене не буде. Як дуже так хочете ним посмакувати, то йдіть на кухню і їжте! Свекруха фиркнула, вийшла з-за столу, а після і з квартири

– Принеси з холодильника мій печінковий торт, та й принеси! – десь разів п’ять

життєві історії 0

— Ну це мої діти їсти не будуть, Галино Петрівно, це ж продукт сирний, а не сир. Ковбаса ця теж дешева, склад не дуже у неї. Ви знаєте, ми таке не їмо, не ображайтеся. Я приїхала до дітей на вихідні. Перед тим, як піти до них у квартиру, я, звичайно, зайшла в супермаркет і гарненько скупилася. Витратила майже півтори тисячі гривень. І що ви думаєте? Коли я прийшла, невістка перебрала весь пакет

— Ну це мої діти їсти не будуть, Галино Петрівно, це ж продукт сирний,

життєві історії 0

– Мамо, нам лише по 37, ну які діти? Нам ще стільки досягнень треба зробити! А потім уже й діти. – Оленко, так ти мені те саме казала у 22, потім о 25. Я знову розплакалася, і розмова з дочкою ні до чого не привела. Ви знаєте, у мене вже в мої 75 один сенс у житті – це мої діти й бажання побачити, поняньчити онуків. Але це бажання залишається лише мрією

– Мамо, нам лише по 37, ну які діти? Нам ще стільки досягнень треба

життєві історії 0

Щовихідних я доглядаю за онуками, бо в Оксани “важливі справи”. Вони з Дмитром їздять то до друзів, то на відпочинок, то просто “перепочити від рутини”. А мені, здається, ніхто не дає права на відпочинок. Кілька тижнів тому сталася неприємна ситуація. Софійка й Максим гралися подушками і так захопилися, що онучка ледве не зачепила головою двері. Я тоді стерпла. Розказала Оксані, сподіваючись на підтримку. А натомість почула: – Мамо, ти ж маєш слідкувати краще! Як можна так недбало залишати дітей?

Субота. Ранок. Телефон дзвонить, а я, ще з чашкою недопитої кави в руках, відповідаю:

життєві історії 0

Я знаю, що через два роки поїду. Діти обоє вже будуть в університеті, я і їм, і чоловіку все поясню, принаймні спробую і сподіваюся на їхнє розуміння. Так, це той випадок, коли я заради життя в місті, про яке мріяла з дитинства, готова залишити родину і всіх близьких родичів і друзів. Я два рази за останні вісім років по роботі побувала в Парижі і переконалася в цьому. Мені буде через два роки 44. І один мій друг, французький художник і фотограф, обіцяє мені постійну роботу, але я там і так не пропаду, адже знаю мову

Я знаю, що через два роки поїду. Діти обоє вже будуть в університеті, я

Без рубрики 0

Через бабусю чоловіка я нікого не запрошую до нас додому, навіть свою маму! Бо якщо вона до нас загляне – я таке вислухаю, що ой ле-ле! Коли я вийшла заміж, ми переїхали жити до бабусі чоловіка. Олег мене попереджав, що вона все навколо забруднює і не прибирає за собою. Але мені це здалося не проблемою. Що я, прибрати не можу? Але як я помилилась!

Через бабусю чоловіка я нікого не запрошую до нас додому, навіть свою маму! Бо