– Мамо, ти знову залишила свою чашку на столі у вітальні! – голос Аліни
– Юлю, ти ж на мене ображаєшся, правда? – голос Романа Івановича звучав тихо,
— Валентино Іванівно, ми не можемо вас тут залишити, — холодно сказала Олена, стоячи
«Антоне, де мої гроші?» — крикнула я в слухавку, але почула лише гудки. Я
«Миколо, нам потрібні гроші, а не твої виправдання про затори!» — різко сказала Валентина,
«Ви ж не забуваєте, кому завдячуєте своєю квартирою?» — кинув свекор, поправляючи окуляри. Я
«Чому ти досі злишся на мене за татові слова?» — кинув Богдан, коли я
– Ольго, я готую вечерю, твій час на кухні закінчився, – сказав Андрій, різко
— Оксано, що ти робитимеш із пам’ятником? Микола ж не Степан! — Лариса нахилилась
«Мамо, нам з Юлею зле, догляньте за онуками», — сказав Тарас, і я відмовилася