iBilingua

– Син завжди хоче виключно сосиски з макаронами, дочка ниє, що суп буде тільки як у кафе гарбузовий. Приготувала, то їй колір не подобається. У кафе, каже, був гарний помаранчевий, а в мене якийсь не такий. А я всього лише їй туди капусти цвітної додала, щоб корисніше було. І чоловік теж взяв моду носа вернути і критикувати. Вчора котлет насмажила сковороду, то він навіть і не спробував. Сказав, що від них часником несе. І діти, звичайно, одразу за ним давай повторювати. А він, замість того, щоб вмовити їх їсти, замовив на всіх піцу. А те, що я біля плити піввечора стояла, – то кого це хвилює? Та хто ж винен? У тебе чоловік із сином голодні прийшли додому, а ти в котлети часник свій пхаєш! Готувала я суп із червоною рибою. Мама чоловіка підійшла, кривилася і подивилася, мовляв, а чим борщ поганий? Потім сунула свою ложку онукові в суп: «Ой, та я тільки спробувати, навіщо зайвий посуд забруднити?» Так ще потім мордочку скривила і прокоментувала, мовляв, яка бридка все ж таки, ця ваша броколі. Свекруха, дивлячись на все це, єхидно примовляла: «Ну ти його зараз забалуєш, потім захочеш кабачки згодувати, а він відвертатиметься»

Жаліється мені вчора подруга моя Тоня: – Син завжди хоче виключно сосиски з макаронами,

життєві історії 0

Я про це всіх на березі попереджала: робота – це не моє! Ну не збираюся я працювати, адже нащо тоді взагалі заміж виходити? Є чоловічі задачі, а є – жіночі. Свої жіночі я виконую ідеально: я мама, господиня, в домі завжди ідеальна чистота і смачні страви. Та я не збираюся додавати до цього навантаження ще й щоденне ходіння на якусь роботу, адже повинна мати час і на себе, щоб бути для чоловіка гарною і доглянутою. Нашій донечці недавно виповнилося 5 років, вона знає англійську, ходить на гімнастику, читає і пише вже – і це моя заслуга, я її кругом вожу! Але вони взялися мене обробляти всі – чоловік, свекруха, маму мою підключили! Мовляв, Артему важко одному тягнути всю родину фінансово, всі мої забаганки і потреби дитини, комунальні, їжу, розваги і так далі. Але мені смішно все це чути!

Сподіваюся, ви мене підтримаєте, коли я вам розповім свою історію і поясню свою думку.

життєві історії 0

Якраз коли я закінчила готувати вечерю, у двері подзвонила мама чоловіка. Ми її чекали, я наготувала смачного, зокрема і свою фірмову курку з часничком у хрустких сухариках. Свекруха тримала кілька пакетів, а на обличчі сяяла широка усмішка. Вона мала принести нам подарунки з Парижу. – Ну ось, нарешті вдома! – оголосила вона, умощуючись на диван. – Париж – це просто казка! Правду люди кажуть! Ми подарували їй цю путівку. І коли зовиця мені хвалилася подарунками, які їй привезла мама – дорогі парфуми і таке інше – то я точно очікувала від Олександри Іванівни зовсім не того, що вона принесла мені

Якраз коли я закінчила готувати вечерю, у двері подзвонила мама чоловіка. Ми її чекали,

життєві історії 0

Батьки завжди заперечували, що мене усиновили. Правда змінила моє життя

Батьки завжди заперечували, що мене усиновили. Правда змінила моє життя – Ти розумієш, Остапе,

життєві історії 0

Іване, а тобі не соромно? Чесно скажи, ти справді думаєш, що з твоєю освітою і фільмами про супергероїв тобі буде комфортно у нашій сім’ї? – з усмішкою запитав батько Орисі, легенько постукуючи пальцями по столу. Я проковтнув слова тестя і спокійно відповів. – Соромно? Ні. Бо я знаю, що вмію і чого хочу. А от чи це буде комфортно для вас – інше питання

– Іване, а тобі не соромно? Чесно скажи, ти справді думаєш, що з твоєю

життєві історії 0

– Це був не її почерк, Тарасе, – сказала я, розгублено дивлячись на заповіт. – Наша мама б так не вчинила

– Це був не її почерк, Тарасе, – сказала я, розгублено дивлячись на заповіт.

життєві історії 0

Мама моя тепер тут, в Британії, в будинку для літніх людей. Але що я могла зробити? Зі мною тепер не спілкується рідня, і з заповітом не зрозуміло що. Я живу в Англії вже понад десять років. Залишивши Україну в пошуках кращого життя, я ніколи не втрачала зв’язку з рідними. Моя мама залишилася в селі на Вінниччині, у старій хаті, де я виросла разом зі своїм братом і сестрою. Я висилала гроші щомісяця: на мамині потреби, на ремонти в домі, щоб братові й сестрі було легше забезпечити свої родини. Кілька місяців тому я вирішила приїхати додому, щоб провідати маму й побачити своїх рідних. Те, що я застала в маминому домі, мене дуже вразило і засмутило. У маминій хаті панувала повна занедбаність. Води в будинку не було – мама носила її з колодязя. Якщо їй було важко, допомагав сусід. Пральна машина давно зламалася, і прати мамі допомагала сусідка, така ж літня жінка. У будинку холодно, а болер, який я колись купила, не працює, вона гріє воду в чайнику і великій каструлі

Мама моя тепер тут, в Британії, в будинку для літніх людей. Але що я

життєві історії 0

Ми з Настею поставили записуючий пристрій у кімнаті, де тітка зазвичай проводила вечори. Після обіду, коли всі були на кухні, ми повернулися й прослухали запис. Те, що ми почули, змусило мене здригнутися. – Вдалося ідеально, – говорила тітка по телефону. – Тепер Марія точно передасть усе мені. Настя зіпсувала свою репутацію

– Кириле, ти ж не вважаєш, що це зробила я? – Настя підвищила голос,

життєві історії 0

5 дітей у моєї свекрухи, і я – безкоштовна нянька її меншим! Навіть на роботу не можу вийти і гроші якісь в родину приносити! Старший її син – мій чоловік, Сашко. А наймолодшій, Каті, всього три роки. І ось вже кілька місяців моє життя перетворилося на нескінченний дитячий садок, хоча я навіть не знаю, як це сталося. – Оленко, ти ж все одно вдома сидиш. Що тобі, важко трохи допомогти з дітьми?

Так-так, ви все правильно прочитали: 5 дітей у моєї свекрухи, і я – безкоштовна

життєві історії 0

Я аж підскочила! Ранок. Субота. А з моєї кухні – запах холодцю, тягнеться навіть у вітальню. Це моя свекрушенька Марія Степанівна вирішила, що сьогодні саме той день, коли вся сім’я має розділити традиційний сніданок. Вона гордо виставила на стіл кілька мисок з холодцем, прикрашеним свіжою зеленню та часником, якого я, щиро кажучи, не можу терпіти. Зранку, люди! Мені їй одразу на двері захотілося вказати. Припленталася я за Ромою на кухню. – Олю, а ти чому не їси? – голос Марії Степанівни звучав так, ніби я порушила родинний статут. – Я, розумієте, просто не дуже люблю холодець на сніданок, – відповіла я обережно, не бажаючи образити її старань. – Це ж здоров’я! Наші діди й прадіди завжди їли холодець, а ти – молода, але вже з такими примхами, – зітхнула вона, немов я зраджувала традиції всієї нації

Я аж підскочила! Ранок. Субота. А з моєї кухні – запах холодцю, тягнеться навіть у