iBilingua

Я людина пряма. І саме через це, мабуть, настав кінець нашого спілкування з Валентиною Володимирівною – мамою мого Діми. Раніше до нас свекруха постійно приїжджала і любила мене повчати. Ну не може бути невістка на її думку хорошою господинею. Я повинна встигати працювати на роботі, потім робити всю домашню роботу вдома, сидіти з дитиною. А спати невістці чи серіал дивитися, або книжку почитати чи з подругами на каву – ви що, це не обов’язково. І ось я взяла й почала розповідати Валентині Володимирівні про те, як прати краще, і про готування, шиття, і так далі, щоб усе встигнути. Дивлюся, а в неї очі так на лоба піднімаються

Я людина пряма. І саме через це, мабуть, настав кінець нашого спілкування з Валентиною

життєві історії 0

Було це вчора. А сьогодні вранці я виходжу на свій чудовий балкон з горнятком кави, щоб привітатися своїми ідеальними квітами. А там – ой, матінко! Ситуація у нас загострилася до максимуму після цієї витівки мами чоловіка. Я ніколи нічого не садила, а це переїхали на квартиру з величезним балконом і захотілося мені цілу оранжерею створити. Поїхали ми з чоловіком вибирати горщики, кашпо, квіти. Я все з любов’ю посадила, доглядала, милувалася тим, як кожна квіточка розпускається, як полуниця наливається і жовтіє, надихатися е могла на сою лаванду, мяту, петрушку. Поливала, тішилася. І ось на кілька днів до нас завітала моя свекруня. У нас якраз в той день була запланована зустріч з друзями, тому лишили її на кілька годин буквально саму

Ситуація у нас загострилася до максимуму після цієї витівки мами чоловіка. Я ніколи нічого

життєві історії 0

Ну так мені мамі про той сервіз і подушки пухові хочеться нагадати! Адже збирали придане батьки нам обом – і мені, і меншому на 6 років брату. А все дісталося йому – і каструлі, і ковдри, і подушки. Батьки мої на мій розпис навіть не їздили – дорого, далеко – в іншу область на інший кінець України. Нічого з приданого мені так і не дали. І ось нарешті у вересні цього року одружується мій брат 37-річний брат. Я приїхала, як і щороку, додому на кілька тижнів, дивлюся – підготовка до весілля на 100 гостей іде повним ходом, і батьки витягли все, що збирали братові і мені. Мама навіть сервізи, що дісталися від бабусь, спустила з горища – їх теж ви збираються дарувати синові і невістці

Ну так мені мамі про той сервіз і подушки пухові хочеться нагадати! Адже збирали

життєві історії 0

Син встав, і, дивлячись на дружину, сказав: – Оленка це заслуговує! Вона виховує наших чудових дітей, підтримує затишок в домі, працює. Тому в день її 35-річчя я дарую їй нарешті те, про що вона так давно мріяла. Це тобі, кохана! – і Влад поклав перед невісткою ключі від автомобіля. Нового, з салону! Пенсія у мене три тисячі гривень з копійками. Тому десь місяць тому я пішла до сина на серйозну розмову – пралка не працює, у телефоні екран вже скотчем заклеєний. Ну хай мене лиш попросять тепер з Софійкою посидіти

Мені вже майже 70 років. У мене є один син, якого я народила доволі

життєві історії 0

Я за татом до останнього доглядав, а коли злягла мама, моя дружина забрала дочку і виїхала в Німеччину. Ось тому я й прошу сестру допомогти. Леся ж каже, що хата на мене переписана, тому і мама на мені. Але я б мовчав, якби то був двоповерховий замок, але ж ні, це старенька дерев’яна хатинка, в якій навіть зручностей немає. – Ти якби хотів, то б щось робив для добробуту своєї сім’ї і батьків. – каже мені Леся. Але за які “ши-ши” я мав це робити? Я звичайний роботяга, в селі багато не заробиш

– А ти як хотів, і хату успадкувати і нічого для цього не робити?,

життєві історії 0

Три роки моєму Максиму не давали відпустки. І ось нарешті він її отримав! Не уявляєте, як ми цього чекали і раділи. І мали певні плани на свекруху. Я справді поважаю і люблю маму чоловіка, вона прекрасна людина. Ні в що не лізе і не втручається, завжди ввічлива і тактовна, приходить лише за запрошенням, а якщо запитати чи попросити – завше дасть слушну пораду

Три роки моєму Максиму не давали відпустки. І ось нарешті він її отримав! Не

життєві історії 0

Пару місяців я за комунальні платила сама, а потім сказала, щоб половину діти давали. Так тривало до недавнього часу. В мене були іменини і з області в гості заїхала сестра. – Так не чесно, Анно. Ти одна, собі у всьому відмовляєш. Їх троє, кажи, щоб комуналку хоча б на трьох ділили. Чого ти маєш за них платити? Я так подумала, що це буде по-чесному, бо скільки я тої води використовую, та й спати лягаю рано і не висвічу світло, на відміну від них. Але дочка з зятем образилися, бо я багато хочу, а в них же дитина

Я вже більше п’яти років жила в квартирі одна. Чоловіка мого не стало. Ми

життєві історії 0

Після того, як народився другий онук, син почав до нас навідуватися два-три рази на місяць, щоб просити грошей. – Нам на підгузки не хватає і каші дорогі, – говорив син. Ми давали, бо як не даш онукам. Я бувало останнє віддавала, бо не сміла відмовити. І якось вони до цих “пожертв” звикли, що дійшло до того, коли я не давала, бо, наприклад, на аптеку багато пішло, то син з невісткою ображалися. А одного дня через родичів невістки ми дізналися, що Юля власниця двокімнатної квартири в районі, яка в оренду здається

– А ви що маєте до цієї нерухомості?, – сказав мені у відповідь син.

життєві історії 0

Я днями День народження мала, до якого підготувалася заздалегідь. Накупила цілий пакет продуктів та поставила на нижню полицю холодильника. Попередила всіх, що це до святкового столу. В цей день мали прийти до нас гості, в холодильнику стояли наготовлені мною страви. Але що мене чекало! Побудували ми з Олегом двоповерховий будинок на 6 кімнат, бо мріяли про велику дружну родину. Все за нашим бажанням і сталося: син привів до оселі невістку Лесю, народилася у них наша онучка Софійка, зажили ми дружно і щасливо. У вихідні я вдома, встаю рано, а син із дружиною сплять до обіду. А Софійка нишпорить по хаті в пошуках їстівного, якісь печеньки жує. Як мені хочеться нагодувати нормально дитину! Тому підгодовую своєю їжею: пиріжками, супом або макаронами з котлетою чи сарделькою.

Побудували ми з Олегом двоповерховий будинок на 6 кімнат, бо мріяли про велику дружну

життєві історії 0

Як на мене, то спілкуватися після такого більше не варто. Дружили ми багато років з однією родиною, діти наші разом можна сказати росли. Але три роки тому наші друзі продали квартиру в Києві і переїхали на Закарпаття, в Рахів, купили там аж два будиночки – один собі щоб жити, а інший для відпочиваючих. Два роки вони кликали нас до себе на відпочинок, та якось не складалося, не співпадали з чоловіком у нас відпустки. А це зорі зійшлися – взяли ми всіх трьох дітей 14, 8 і трьох років і поїхали машиною. Заплатили задаток 3 тисячі гривень. Дорога не близька – ночували у Франківську, зняли на ніч квартиру

Ми самі з під Києва, але як одружилися, то й живемо з чоловіком дітьми