iBilingua

Я з сином на даний час знаходжусь в Німеччині. Чоловік мій в Києві, але я за нього не хвилююсь, оскільки поруч його мамця, яка своєю поведінкою домоглася нашого переїзду за кордон. І все б нічого, але недавно спілкувалася з Андрієм по телефону, і почула дивну “історію” свого “зникнення”. Найважче й те, що моя рідна сестра повністю поділяє думку свекрухи. Вони ніби зговорилися

Я з сином на даний час знаходжусь в Німеччині. Чоловік мій в Києві, але

життєві історії 0

Я не хотіла залишати родину, дітей. Але й повернутись до рутини, забути всі ті емоції, які подарував мені Сергій, здавалося неможливим. У мене було два вибори, і обидва були неправильними. Я припинила зустрічі з Сергієм, але в наших стосунках із Василем щось уже зламалося. Він більше не вірив мені, а я не могла повернутися до того, що було. Ми жили разом, але кожен у своєму світ

– Ти думаєш, я нічого не знаю? – сказав строго чоловік, коли я поралась

життєві історії 0

Батько вже годував курей, мати пекла пиріжки, а Оксана досі солодко спала. Я намагався її розбудити, але це було марно. Вона лише мляво бурмотіла щось про “п’ять хвилин” і знову засинала. Мені було ніяково перед батьками, які звикли до раннього ритму життя

– Ти ж не плануєш знову будити мене на світанку? – ліниво запитала Оксана,

життєві історії 0

Коли свекруха приїхала, я застигла. Вона, як завжди, виглядала елегантно – у світло-сірому пальто й витончених чобітках. Її валіза, певно, була такою ж ідеальною, як і вона. Вже з порогу вона почала: – Як діти? А що це за диван із плямами? О, у вас нові штори! Добре, що не вибрали занадто яскраві. Вечір пройшов відносно спокійно. Але наступного дня почалися випробування

– Ой, знову не на місці, – пробурмотіла я, шукаючи серветки в кухонному ящику.

життєві історії 0

— П’ята дитина — це благословення. Подумай сама, Настю, в нас чотири доньки. Але ж потрібен син. Хто наш рід продовжить? — голос Ярослава був твердим, наче це вже вирішено. — Ярославе, але ж ти знаєш, як мені було важко з молодшими. Вони ж двійнята. Це була моя межа, я тоді ледь з глузду не з’їхала. Чому ти цього не розумієш? — відповіла я, намагаючись зберегти спокій. Його очі звузилися. Ярослав підвівся, сперся руками на стіл і вимовив слова, які пройняли мене наскрізь: — Якщо ти не хочеш народжувати, значить, ти не поважаєш ні мене, ні нашої сім’ї. Моя мама права — це мій обов’язок перед родом

Я сиділа в кухні, крутячи в руках чашку з холодною кавою. За вікном вже

життєві історії 0

Я не можу благословити цей шлюб! — Освіта? Амбіції? — перепитала я, ледь не підвищивши голос. — Вона може застосувати свої знання у вашій родині. Виховувати ваших дітей, створювати затишок, підтримувати тебе. Жінка має бути берегинею домашнього вогнища, а не бігати на роботу, крутячись перед чужими чоловіками. Син хотів щось сказати, але я не дала йому вставити й слова

Я не можу благословити цей шлюб! Коли син Андрій прийшов до мене й сказав,

життєві історії 0

“Ну ви точно з’їли більше, ніж поклали!”І тут вона відкрила наш конверт. Подивилася на 100 доларів і голосно, так, щоб усі почули, сказала: — Ну ви точно з’їли набагато більше, ніж поклали в цей конверт. Але ми вам дякуємо за те, що прийшли. Я відчула, як обличчя наливається багряним кольором. Хотілося провалитися крізь землю. Усі гості обернулися в наш бік, деякі навіть перешіптувалися. Я тільки мовчки стиснула зуби. Чоловік зробив вигляд, що нічого не сталося, хоча й я бачила, як у нього смикнулася щока. Господиня ж поводилася так, ніби нічого особливого не сказала

“Ну ви точно з’їли більше, ніж поклали” Я вже майже тиждень не можу відійти

життєві історії 0

Я більше до сестри чоловіка з нашими трьома дітьми в гості не піду. Я вийшла заміж зі старшою дитиною від першого шлюбу, який зараз 8 років, і з чоловіком у нас народилися одне за одним двоє дітей, яким зараз 3 і 4 роки. Днями нас запросила в гості сестра чоловіка. Вони переїхали в нову трикімнатну квартиру і дітей у них ще немає. Покликала нас, так би мовити, на входини. Ну, ми прийшли, але більше я до них ходити не хочу. По-перше, дітям нікуди не можна, ні в яку кімнату, тільки гратися в вітальні, в куточку, де вони зробили спеціальний куточок для наших дітей, бо своїх іще немає. Діти з того куточка не могли нікуди вийти, ні вправо, ні вліво, бо кругом нові шпалери, чи там якісь гарні вазони, чи якісь скляні столики, чи ще щось, що діти могли обдерти, зіпсувати і так далі. Але ж це діти, вони не можуть сидіти в одному кутку. Зі столу їм теж не дозволялося брати і їсти по квартирі те, що вони хочуть

Я більше до сестри чоловіка з нашими трьома дітьми в гості не піду. Я

життєві історії 0

Вчора ввечері я таке побачила і відчула такий гнів, що досі не можу заспокоїтися. До сих пір перед очима стоїть ця сцена – тарілка з двома ківі, склянка кефіру і горня зеленого чаю. І мені не показалося! Ківі з кефіром сину на вечерю після дня будівельних робіт! Але давайте все по порядку. Я приїхала до Києва на кілька днів — треба було відвідати кількох спеціалістів, покупки деякі до свят зробити. Син запросив мене зупинитися в них вдома, тим більше, що я давно не бачила онучку. Ранком я дзвонила свасі

Вчора ввечері я таке побачила і відчула такий гнів, що досі не можу заспокоїтися.

життєві історії 0

І тут свекруха дістає з сумки два великі пакети й урочисто вручає старшому сину один пакунок, донечці — інший. — Це вам подарунки! — каже вона, сяючи від задоволення. Діти розгублено розглядають пакунки, не зовсім розуміючи, що там усередині. Я теж здивовано дивлюся, а свекруха тим часом пояснює: — У тебе, хлопчику, бройлер, а у тебе, дівчинко, качка. Все це свіже, домашнє, вже майже готове. Кращих подарунків, ніж їжа, бути не може, ви ж знаєте!

Я навіть не знаю, як уже ставитися до своїх свекрів і до їхніх подарунків.