iBilingua

Я більше до сестри чоловіка з нашими трьома дітьми в гості не піду. Я вийшла заміж зі старшою дитиною від першого шлюбу, який зараз 8 років, і з чоловіком у нас народилися одне за одним двоє дітей, яким зараз 3 і 4 роки. Днями нас запросила в гості сестра чоловіка. Вони переїхали в нову трикімнатну квартиру і дітей у них ще немає. Покликала нас, так би мовити, на входини. Ну, ми прийшли, але більше я до них ходити не хочу. По-перше, дітям нікуди не можна, ні в яку кімнату, тільки гратися в вітальні, в куточку, де вони зробили спеціальний куточок для наших дітей, бо своїх іще немає. Діти з того куточка не могли нікуди вийти, ні вправо, ні вліво, бо кругом нові шпалери, чи там якісь гарні вазони, чи якісь скляні столики, чи ще щось, що діти могли обдерти, зіпсувати і так далі. Але ж це діти, вони не можуть сидіти в одному кутку. Зі столу їм теж не дозволялося брати і їсти по квартирі те, що вони хочуть

Я більше до сестри чоловіка з нашими трьома дітьми в гості не піду. Я

життєві історії 0

Вчора ввечері я таке побачила і відчула такий гнів, що досі не можу заспокоїтися. До сих пір перед очима стоїть ця сцена – тарілка з двома ківі, склянка кефіру і горня зеленого чаю. І мені не показалося! Ківі з кефіром сину на вечерю після дня будівельних робіт! Але давайте все по порядку. Я приїхала до Києва на кілька днів — треба було відвідати кількох спеціалістів, покупки деякі до свят зробити. Син запросив мене зупинитися в них вдома, тим більше, що я давно не бачила онучку. Ранком я дзвонила свасі

Вчора ввечері я таке побачила і відчула такий гнів, що досі не можу заспокоїтися.

життєві історії 0

І тут свекруха дістає з сумки два великі пакети й урочисто вручає старшому сину один пакунок, донечці — інший. — Це вам подарунки! — каже вона, сяючи від задоволення. Діти розгублено розглядають пакунки, не зовсім розуміючи, що там усередині. Я теж здивовано дивлюся, а свекруха тим часом пояснює: — У тебе, хлопчику, бройлер, а у тебе, дівчинко, качка. Все це свіже, домашнє, вже майже готове. Кращих подарунків, ніж їжа, бути не може, ви ж знаєте!

Я навіть не знаю, як уже ставитися до своїх свекрів і до їхніх подарунків.

життєві історії 0

Свекруха колупалася-колупалася в моєму борщі. Щось видивлялося в ньому. Брала ложку, підносила до очей, потім виливала борщ назад і потім відсунула тарілку. Виявляється, він не підходить їй, тому що в ньому нема квасолі. Не підійшли їй також мої млинці, голубці, котлети. Не підійшов мій медовик. В кожній страві вона знаходила недолік. І чітко мені пояснювала, що зі стравою не так. Чоловік мій був у відрядженні, тому нічого цього не бачив, що чудила його мама. Коли він приїхав, її вже не було в нашій квартирі, зрозуміло з якої причини. Але чоловік все одно на мене ображається і вважає, що я виставила його маму за поріг

Ох, не знаю, чи писати це як сповідь, чи як комедію з життя. Але

життєві історії 0

Вони приїхали за три дні до Миколая: Оля, її чоловік Віталік, двоє дітей — Настя і Андрій, і її мама, моя тітка Валентина. Привезли з собою величезний багажник речей, пакети з делікатесами і навіть свої ковдри. — Ну, це ж у вас тут холодно! — сказала тітка Валя, заходячи до будинку і змахуючи уявний сніг із плечей. — У селі завжди так. А в нас у Києві батареї гріють, хоч у майці ходи. Перший день пройшов ще більш-менш нормально. Але вже наступного ранку почалися “пригоди”. — А що у вас на сніданок? — запитала Оля, сидячи на кухні і дивлячись на мене, наче я шеф-кухар у ресторані. — Щось хочеться таке місцеве. Може, парові вареники? З ягодами?

Цього року ми з чоловіком нарешті завершили будівництво нашого нового будинку. А до цього

життєві історії 0

Мені ще сорока немає, а мамі не подобається той факт, що я досі живу з ними під одним дахом. Вона каже, що я геть не самостійний. Але для чого витрачати гроші на оренду чи покупку житла? У мене є все: і мамин смачний борщ і чистота, якій позаздрить кожен, а найголовніше, завжди випрані і вискладені шкарпетки і не тільки в шафі. Я не збираюся нічого міняти. Точніше, не збирався, бо одна зустріч таки мене заставила “зашарітися”

Мені ще сорока немає, а мамі не подобається той факт, що я досі живу

життєві історії 0

Друзі запросили нас на вечерю. Під час розмови чоловіки обговорювали роботу й досягнення. Коли справа дійшла до мене, один із друзів спитав: “Ну, а ти чим займаєшся, Володю?” Я посміхнувся й відповів: “Я керую нашим домом і виховую нашого сина. Повір, це робота не з легких”. Усі засміялися, але я помітив здивовані погляди. Багато хто не розумів, як можна добровільно взяти на себе такі обов’язки

– А що ти думаєш про те, щоб замість мене піти в декретну відпустку?

життєві історії 0

Скільки ще ви ту корову будете тримати? – невдоволено запитала донька. Її голос був далекий, трохи роздратований, як це буває, коли хтось із міста дивиться на наше сільське життя. Я поклала слухавку на стіл, замислившись над її словами. Поряд глухо посопував Петро, мій чоловік, розмірено перебираючи в’язку сіна для корови. Я вже не вперше чула це питання, та щоразу воно кололо серце. А й справді – для кого ми це все тримаємо?

– Скільки ще ви ту корову будете тримати? – невдоволено запитала донька. Її голос

життєві історії 0

— Ліки й комуналка? — не витримала я і втрутилася в розмову. — Ви здаєте дві квартири в Києві! Це щонайменше 20–25 тисяч гривень на місяць. То навіщо вам ще наші сім тисяч? І тут я почула те, чого точно не очікувала. Ми з чоловіком одружені вже десять років. Ми завжди допомагали його мамі. Щомісяця, як годинник, Павло перераховував їй гроші. Спочатку це було п’ять тисяч гривень, а останні два роки – вже сім тисяч. На картку, без затримок, кожного першого числа. Я ніколи не була проти цієї допомоги. Чоловік пояснював, що свекруха пенсіонерка, і її пенсії ледь вистачає на життя. Ми собі могли дозволити таку підтримку, тому я навіть не замислювалася, куди йдуть ці гроші. Але нещодавно я дізналася дещо таке, що просто перевернуло мій світ

У неї виявилися дві квартири в Києві з квартирантами! — Ліки й комуналка? —

життєві історії 0

Ми тебе з татом і вчили, і годували, тепер маєш можливість нам віддати тим же. Пенсія в нас сама знаєш яка. Ми так подумали, що дві тисячі на місяць буде в сам раз, щоб і на аптеку хватило, і на якісь яблучка та м’яско, – сказала мама, ніби між іншим, але я добре знала, що вона чекала моєї відповіді

– Ми тебе з татом і вчили, і годували, тепер маєш можливість нам віддати