життєві історії 0
Тепер є гроші і мамі на ліки, і племінниці на навчання, і дітям моїм на все необхідне. Навіть чоловіку краще живеться – в холодильнику завжди все, що він любить. Десять років я трималася. Десять років я переконувала себе, що все минає, що можна бути сильною, вірною, тримати родину, навіть якщо вона вже давно тріщить по швах. Але зараз я опинилася там, де й не уявляла себе ще кілька років тому. Мій шеф, Олександр Васильович, закоханий у мене давно. Це стало зрозуміло майже з перших місяців моєї роботи в його компанії. Я спершу навіть не знала, як реагувати. Він — одружений, із двома дорослими дітьми. Я — заміжня, у мене троє. У нашій сім’ї грошей завжди не вистачало, але я ніколи не дозволяла собі думати, що можна вирішити проблеми за рахунок інших
Тепер є гроші і мамі на ліки, і племінниці на навчання, і дітям моїм
життєві історії 0
Не було жодної страви, яку я люблю.Я коли побачила накритий стіл у невістки, хряснула дверима, розвернулася і пішла. Не сказала ні слова. Словом, не могла – сльози підступили. Наступного дня я все ж вирішила зателефонувати свасі, мамі Лесі. Розмова була важка. — Ганно, що сталося? — здивувалася вона, коли почула мій голос. — Олю, я просто не витримала, — сказала я. — Це вже не вперше. Леся зовсім не рахується зі мною
Я коли побачила накритий стіл у невістки, хряснула дверима, розвернулася і пішла. Не сказала
життєві історії 0
В неділю я вирішила заскочити до сина з невісткою. Думала, подивлюся, як там мої діти живуть. А побачене мене просто спантеличило! На столі – величезна коробка суші. Моя невістка, Ліда, сидить, ніби королева, з новеньким манікюром і так вправно орудує тими паличками, що аж очі розбігаються. За чотири років шлюбу з моїм сином, вона жодного разу не готувала! – Лідонько, – кажу, – а що це в нас за свято таке? – А вона мені в відповідь: «Та що ви, мамо, ми просто так, для душі». Ну, для душі, так для душі. А я пішла далі. Відкрила холодильник, незважаючи на її бурчання
В неділю, після церкви, я вирішила заскочити до сина з невісткою. Думала, подивлюся, як
життєві історії 0
Тепер мої діти, мій син і донька, дуже хочуть знову бути зі мною рідними. Хочуть, щоб я нянчила їм онуків, допомагала, щоб вони до мене приходили на свята, а я для них готувала, накривала стіл. Щоб ми з чоловіком стали справжніми дідусем і бабусею їхнім дітям. Але до цього мої діти більше 10 років знати мене не хотіли, бо я пішла від їхнього тата.
Тепер мої діти, мій син і донька, дуже хочуть знову бути зі мною рідними.
життєві історії 0
– Що це? – холодно спитала Тетяна Яківна, взявши до рук виделку. – Це з того набору, що вам на весілля подарували? Мій друг Богдан не відчув біди, він потім розповідав, що навіть не почув до ладу це перше запитання, продовжував уплітати голубці. Він ще не звик до своєї нової родички, вважав її милою жінкою, мамою своєї дружини, яка просто іноді приходить у гості, ввічлива така, силь ву пле і тому подібне. Хто ж знав, що вона ось такою недоброю виявиться. – Богдане! – продовжувала Тетяна Яківна. – Це виделка з набору? Шість срібних столових ложок, шість срібних виделок, шість ножів, шість чайних ложечок – у подарунковому футлярі? Оленко, а ти як це поясниш?
– Що це? — холодно спитала Тетяна Яківна, взявши до рук виделку. – Це
життєві історії 0
Я випадково дізналася, що мій чоловік володіє гарним котеджем, де живе його колишня дружина. Я в люті, бо весь цей час я нию йому, що мрію про дачу, куди буду тікати від шумного міста
Я випадково дізналася, що мій чоловік володіє гарним котеджем, де живе його колишня дружина.
життєві історії 0
Ми з чоловіком через п’ять років спільного життя, чекаємо таку омріяну дитинку. Це буде хлопчик! Ми з трепетом організовували те, як повідомимо цю новину найближчим нам людям. Ми зібрали усіх на дачі і роздали кожному в руки невеличкі торбинки, де знаходилась малесенькі сині шкарпеточки. Але замість привітань і позитивних емоцій бабусі, дідусі і батьки почали таку дискусію, що і я і чоловік взялися за голову
Ми з чоловіком чекали на цю новину більше п’яти років. І ось нарешті наші
життєві історії 0
Після того, як не стало батька, мама зробила все так, щоб я з чоловіком розлучилася. Я пішла у неї на поводу, ось і все. У нас з Миколою троє дітей. Він платить аліменти, але цього дуже мало. Особливо це відчутно осінню, діти пішли в школу, почались холоди і на аптеку йде дуже багато грошей. – Ярино, я тут так подумала, може б ти з Миколою зійшлася. Ми таки погарячкували. Без чоловіка в своєму домі дуже важко, та й троє дітей. Але для мами це все так просто. Хочу розлучаюсь, хочу назад чоловіка кличу
Після того, як не стало батька, мама зробила все так, щоб я з чоловіком
життєві історії 0
Віка, моя племінниця, влетіла в кімнату, як ураган і відразу з претензіями. – Що це за лахміття мама мені прислала?! Це ж гірше секонду! – вигукнула вона, жбурнувши на підлогу нові джинси. Зачинивши двері у свою кімнату з гуркотом, вона залишила мене у повній розгубленості. Сиджу у кріслі, тримаючись за скроні, й думаю: “Чому я?”
Віка, моя племінниця, влетіла в кімнату, як ураган і відразу з претензіями. – Що
життєві історії 0
Я вже багато років живу за кордоном у Франції. Виїхала, коли ще було мені 19 років, навчатися. Та тут і залишилася, вийшла заміж. У мене дорослий син. Я зараз розлучена. Маю свій бізнес маленький, стежу за собою, займаюся своїм здоров’ям. Я буваю в Україні, але не дуже часто. Недавно я поїхала в Україну, побачити родичів, а не була до цього 15 років десь. І знаєте, я дуже здивована українським жінкам, як вони все терплять. Чому вони не розлучаються з чоловіками, коли виростають діти, і коли вже не треба терпіти чоловіка, ледачого, непрацюючого, який звик, щоб його обслуговували, йому готували, шкарпетки прасували і так далі. Ставити перед ним тарілку, перше, друге, компот. Та навіщо жінки це терплять, якщо можна жити для себе? Я розумію, що терплять заради дітей, бо є житло, але коли діти виросли, навіщо вам, жінки мої дорогі, це все? Треба жити для себе!
Я вже багато років живу за кордоном у Франції. Виїхала, коли ще було мені

You cannot copy content of this page