iBilingua

Я з Ужгороду. Щоб мати гроші і жити як мені хочеться, я робила все: працювала, не покладаючи рук, навчалася новим професіям, міняла роботи, виходила заміж, не кохаючи. Три чоловіки у мене були і три розлучення. А потім я стала доглядати літніх людей. Пані Аделя була моя третя підопічна. Поселилася я до неї в квартиру в двоповерховий, старий, на 3 під’їзди будинок. Характер у бабусі був не мед, але самотня пані Аделя виявилася господаркою половини цього будинку, з усіма його квартирами, поверхами і під’їздами. Отримувала гроші з мешканців, а відписала нерухомість мені. Життя моє змінилося і настав кінець самотності. У мене раптом з’явилася ціла отара всіляких родичів і родичів їхніх родичів, які все життя думали, як мені допомогти, але згадали про це ось буквально щойно

Я з Ужгороду. Щоб мати гроші і жити як мені хочеться, я робила все:

життєві історії 0

Свої 65 я вирішила не святкувати взагалі, запросити тільки дітей. Дочці 35 років, сину – 31. але ж не три квіточки я очікувала отримати у подарунок! Так мені сумно і важко, що слів нема. “Наполеон” пекла, холодцю наварила – синочок же любить. Ой, же ж шоколадка була – від дочки, а квіти – від сина. Ліда ж подзвонила і по-секрету сказала, що батьку, тобто моєму колишньому чоловіку, вони подарували на день народження путівку в Яремче!

Свої 65 я вирішила не святкувати взагалі, запросити тільки дітей. Дочці 35 років, сину

життєві історії 0

Я заплатила за всіх, так-так! Сказали, що я маю оплатити все весілля, раз наречена без посагу і не дотримуюся традиції, як у давнину і як у них в селі досі. Домовитися не вийшло. Я приїхала по справах з Італії в Україну, до себе в Ужгород. Ну і якраз випала нагода познайомитися ближче з майбутніми сватами – моя єдина дочка Алінка зібралася заміж. Отже, запросила я батьків доньчиного хлопця Тараса в найкращу кав’ярню нашого міста. Там не тільки кави випити можна, а й меню для поїсти хороше. Але я під час таких розмов не звикла наїдатися, тому замовила собі френч-каву і круассан з лососем – цього, вважаю, цілком достатньо як фону для спілкування. Та мої свати думали інакше. Пані й пану-батькам майбутнього зятя було жарко, тому вони почали з лимонадів і морозива. А потім замовили шашлик, канапки, холодник з буряком і по келишку ігристого. В мене очі аж на лоба стрибнули! Це була 12 година дня, на хвилиночку! Навіть уявити вагаюся, яке вони влаштують весілля!

Я приїхала по справах з Італії в Україну, до себе в Ужгород. Ну і

життєві історії 0

Ми з дружиною пишалися сином коли він поїхав на навчання, а згодом і на роботу, в Америку. Всі рідні і друзі нам заздрили, якого хорошого сина нам подарував Всевишній. І лише в глибині душі ми лили сльози, бо розуміли, що все це з кінцями і своїх онуків ми будемо бачити здебільшого через екран смартфону. – Мамо, тату, познайомтесь, це Анжеліка, – впевненим голосом сказав Богдан, коли ми зідзвонились по відеодзвінку. – Ми живемо в шикарній квартирі, яку нам купив син, але ми б з Марусею все віддали, лиш би єдиний син був поруч

Ми з дружиною пишалися сином коли він поїхав на навчання, а згодом і на

життєві історії 0

В неділю Тамара Василівна знов прийшла до нас з “пакетом АТБ”. – Мамо, – каже до неї Василь, – ну не носіть нам той непотріб. Ну скільки можна? А потім мені на очі потрапили одні штанці. На них були такі ярко червоні лампаси і я згадала де я їх бачила. Вже після цього дня мені Василь і признався, звідки в його мами все це барахло. В свекрухи в одній із кімнат висять два портрети. Один зі старшим сином, а другий з малим Васильком. Ось в цих штанах з яскраво червоними лампасами і був одягнений Василь

А в неділю Тамара Василівна знов прийшла до нас з “пакетом АТБ”. – Мамо,

життєві історії 0

Я навіть не знаю, як пояснити тепер чоловіку після мого вчорашнього дня народження, що я його мамі в нашому домі більше тепер не рада. Чи взагалі йому нічого не говорити про ці 200 гривень? Але мені дуже хочеться. Я насправді сама не розумію, що це було з її боку. Чи запитати в Ольги Вікторівни напряму? Посиденьки були скромними, але я постаралася, навіть суші сама приготувала – у мене вони виходять не гірше ніж в ресторані. А увечері я відкрила конверти, які подарували куми і моя сестра і мама чоловіка. Конверт від свекрухи мене щиро здивував, аж очі на лоба стрибнули. Вона 10 років вже живе і працює у Іспанії

Я навіть не знаю, як пояснити тепер чоловіку після мого вчорашнього дня народження, що

життєві історії 0

Ти коли до мене приїжджаєш, я тобі не даю ганчірку в руки, я сама мию, – сказала сестра чоловіка. – Але ж ти не на тиждень до нас їдеш, а на місяць, а то і два, ще й не сама, а з сином. – Я вже їй того не говорила, але коли я їду, то сумки з продуктами везу, а Катя два чемодани одягу, палку ковбаски салямі і пакетик пліснявого сиру. Ну сильно потратилася, їдучи до племінниць і мами. – Ви собі таке не купите, бо то дорого, – каже вона, коли вручає ці “подарунки”

– А я чого в тебе маю прибирати? Ти ж коли до мене в

життєві історії 0

Син з невісткою побудували хату в мене на подвір’ї, але з часом відгородилися двометровим парканом, ще й туї насадили, щоб поменше я бачила, як вони нічого не роблять, а просто відпочивають цілими днями. Я розумію, не вся молодь хоче зараз на городі працювати, чи корову тримати. Є такі, які працюють і заробляють собі на життя і їм того не треба. Але річ в тім, що мої і працюють, але з охотою беруть всю продукцію і в нас з чоловіком. – Ми так любимо ваш сорт картопельки. В магазині не така, – приповідає невістка

Син з невісткою побудували хату в мене на подвір’ї, але з часом відгородилися двометровим

життєві історії 0

Як ти можеш таке говорити? Ти ж рідна мати! Я твоя єдина дитина!, – каже мені Злата. – В тому то й справа, доню. Єдина дитина. Я хочу для тебе щастя. Ти стала на невірний шлях і я хочу тебе навернути, поки не пізно! В мене дуже важка ситуація з дочкою, а все через те, що Злата закохалася в будівельника. Я пишаюся донею, але пов’язати своє життя з будівельником не дозволю. Ну принаймні свого благословення їм не дам. Як хочуть, то нехай живуть разом, але я цей шлюб ніколи не одобрю

– Як ти можеш таке говорити? Ти ж рідна мати! В тебе я одна

життєві історії 0

Тільки про себе і думаєш! Нам так важко, іпотеку виплачуємо, працюємо без перепочинку, щоб пошвидше тих виплат спекатися, а ти про якісь Карпати зі свої Степаном мені розказуєш. Гидко все це слухати, – сказала мені дочка. Мені так неприємно це чути від Насті. Замість того, щоб за мене порадіти, дочка мене засудила. Я двадцять років як живу одна, бо мій Богдан, з яким я дуже гарно жила, відправився на небеса. Як мені бути? Невже те, що я хочу бути щасливою, потрібно відкинути на другий план?

– Тільки про себе і думаєш! Нам так важко, іпотеку виплачуємо, працюємо без перепочинку,