iBilingua

Якби не бабуся, я б ніколи не дізналася справжню причину розлучення батьків. Одного дня вона покликала мене до себе і тремтячими губами сказала, не “кидати каменя” в свого батька. “Незважаючи на те, що ти не його рідна дочка, він не перестав тебе любити і дбати про тебе”. Мама зараз в клініці, і я не хочу її турбувати. Але своє бачення щодо шлюбу я зміню. В нас з Андрієм двоє дітей, але офіційно ми не в шлюбі. Мені хватило досвіду батьків. Виявляється, у всьому винна мама

Якби не бабуся, я б ніколи не дізналася справжню причину розлучення батьків. Одного дня

життєві історії 0

Дев’ять років тому я стала заробітчанкою в Італії. У нашому селі на Волині роботи не було зовсім, чоловік мій був лінивий, а потім ще й хворіти почав. А от свекруху я маю дуже хорошу, вона погодилася допомагати мені з дочкою, і робила це дуже добре, поки аж віка не стала дорослою. Дочка живе вже в однокімнатній новій квартирі в Луцьку, яку я їй купила. Тепер я допомагаю фінансово свекрусі, підтримую з почуття жалості чоловіка. Але я давно не зберігаю вірність Петру. Моя перша робота в Мілані була жахливою. Але вибору не було: заплативши посереднику 300 євро, я стала нянькою-доглядальницею, робочий день тривав із 7 ранку до 11 вечора. Хазяйка та її мати пильно стежили, щоб я весь час щось робила. Дітям дозволялося все, навіть вимазувати мені кашею волосся. Вони перевіряли навіть смітник, чи не з’їла я раптом їхні фрукти, печиво чи йогурти

Дев’ять років тому я стала заробітчанкою в Італії. У нашому селі на Волині роботи

життєві історії 0

Я працювала в сільраді, але у якийсь момент, наприкінці 90-х, гроші бюджетникам зовсім перестали платити і тоді я подалася в Іспанію на заробітки, мої двоє дітей були вже майже дорослими. На той час я вже лишилася вдовою. Та ще й захворіла моя молодша сестра, і мені потрібні були гроші на її лікування. У мами їх не було. Спочатку працювала кухарем у ресторанчику під Барселоною. Потім підвернулася вакансія хатньої робітниці в одній багатій сім’ї. Мені запропонували працювати на кухні, доглядати дітей, а в цій родині було четверо синів, і гладити одяг. Це бу дуже багатий район столиці Іспанії. Більшість часу я проводила на кухні з дітьми, і не озиралася на всі боки. Я звикла на батьківщині у себе в селі готувати борщі-вареники

Я працювала в сільраді, але у якийсь момент, наприкінці 90-х, гроші бюджетникам зовсім перестали

життєві історії 0

Моя дочка дуже ласа до грошей. Чоловік її вже давно на заробітках, а вона ті гроші і на ліво і на право, тільки й тринькає. А недавно на мій день народження Ліля подарувала мені шикарне ліжко. Я раділа, як мала дитина. Але потім вияснилося, що гроші їй дав Петро, вона їх потринькала, ліжко взяла в кредит, а йому вислала тому доказ. Але найцікавіше те, що Ліля хоче, щоб той кредит я і виплачувала. Але з чого? Прийдеться знов у сина просити, тільки з якими очима!

Моя дочка дуже ласа до грошей. Чоловік її вже давно на заробітках, а вона

життєві історії 0

Я накрила стіл, ми гарно пощедрували. Все наче було добре. Потім діти мені ще сказали, що хочуть додому печиво, яке я пекла зі своїми хлопцями, бо їм дуже засмакувало. Я спакувала їм майже все, що було на тарелі. А потім я пішла у коридор, щоб допомогти всім одягнутися. Дякувала за те, що приїхали до нас і порадували своєю присутністю, всіх обіймала і цілувала. Мої хлопці теж горнулись до обіймів. І якось, не знаю що мене смикнуло, та я вирішила у дітей запитати, чи знають вони, ким для них є мої сини?

Моя історія непроста і дуже тривожна. Як таке може відбуватись між братами і сестричками?

життєві історії 0

Сама я з Прикарпаття. Двоє дітей хотіли їсти, вдягатися, мати сучасні іграшки. От і наполягла тоді моя ще жива свекруха, аби я їхала заробляти гроші в Італію. Це був 2000 рік. Як мені тоді було соромно за свою злидні! Я їхала на кілька років, заробити на квартири дітям і собі, а лишилася на два десятиліття, вже є громадянство, офіційно працюю вже понад десять років, об’їздила весь світ. Сеньйора, у якої я жила і працювала, запитала: “У тебе весь одяг чорний і взуття, це твій улюблений колір?” І невтямки було багатій італійці. Приїхала я оце додому всіх побачити, грошей дала. від останньої поїздки додому на ці Новорічні свята мені стало дуже сумно

Сама я з Прикарпаття. Життя в нашому райцентрі ніколи не було легким, роботи нормальної

життєві історії 0

На день народження, який мені організували дочка з невісткою, прийшла і моя сестра Надійка. Живемо ми в одному селі. Ми дуже мило посиділи. Всі дарували невеличкі, але потрібні подаруночки, а я тішилась, як мала дитина. Але радість тривала до того часу, поки я не відкрила пакет-подарунок від Надійки. Як тепер я повинна на це реагувати? А найголовніше, ось-ось таке свято буде і в сестри. Мені дарувати щось подібне, чи буди добрішою?

На день народження, який мені організували дочка з невісткою, прийшла і моя сестра Надійка.

життєві історії 0

Вже більше десяти років, як ми з Анною пара. В нас трійко чудових діточок. Але сказати, що я забув про Вероніку – не можу. Вона ще зі шкільних часів осіла в моєму серці і це назавжди. Колись я зробив велику помилку, про яку буду шкодувати все життя. Якби ж я комусь довірився, мені б підказали, що не треба кохати людину, склавши руки і чекати чуда. Я все перекинув на неї, а це не працює. Єдине прошу, не повторюйте моїх помилок

Вже більше десяти років, як ми з Анною пара. В нас трійко чудових діточок.

життєві історії 0

Четвертого січня, на п’ятий день народження нашої донечки Анелії, свекруха знову приїхала зі своїм рушником і постіллю. Ніяк вона не може мене “пробачити”, бо одного разу з нею так вчинила я. Але ж це смішно, бо я була вимушена піти до магазину, оскільки витиратися якоюсь ганчіркою, і спати в сіро-бурій постілі, я наміру не мала, ще й з малою дитиною. Чоловік, до речі, мене підтримав

Четвертого січня, на п’ятий день народження нашої донечки Анелії, свекруха знову приїхала зі своїм

життєві історії 0

Побачивши своїх внуків у себе на дні народжені, я чуть з сорому крізь землю не провалилася. Я всім подругам розказувала, як в мене єдина дочка гарно живе, по-багатому, а тепер, побачивши їх, всі подумають, що я просто “лапшу” їм на вуха вішала. Ну хто повірить, що в такому одязі можуть багачі ходити. Всі в ресторані були, як люди, а мої наче з іншої планети спустилися!

Що то за мода тепер пішла, я ніяк не можу зрозуміти! Побачивши своїх внуків