iBilingua

Я вже давно не працюю в Італії, а живу в своє задоволення з чоловіком на двадцять п’ять років старшим за мене. Так, Федеріко на вигляд дідусь, але таких дідусів в Україні з ліхтариком не знайдеш. В свої роки мій Федеріко займається спортом, веде бізнес і робить мене щасливою. Ось так я через Польщу, знайшла своє кохання в Італії. Діти за мене раді, не раз до нас з Федеріко навідуються. А що мені ще треба? Як згадаю своє життя з Іваном, аж зле стає. Бо далеко українському Івану до італійця Федеріко. Ох і далеко

Та я би тепер сотому сказала: дівчатка, не сидіть в тій Польщі, за тих

життєві історії 0

– А мені, свахо, тих ваших вишень не треба! Я вас не просила мені відрами передавати, – замість подяки почула я у відповідь. Ось і будь Іване добрий. Та я як краще хотіла, вишні, як мед солодкі. Але чому сваха не відразу їх мені повернула, а аж за три дні, коли вони вже й сік пустили. І додам, що одне відро було надібране. Певне таки і наїлися досхочу і вареників наробили. Ну а біля банок-склянок і гарячої плити вона стояти не збиралася. Я не витримала і сваху таки набрала

– А мені, свахо, тих ваших вишень не треба! Я вас не просила мені

життєві історії 0

Десь за годинку пролунав дзвінок від Лілі. Я ж думала, буде обурюватися, чому я її не дочекалася, щоб всім разом посидіти за столом. Але ні. – Ти спеціально, Любко, це зробила? – Що зробила? – В голові крутилося різне. Може щось не те подарувала, чи сказала Мирону. – Ти ж знаєш, що вітати людину з сорокаріччям це погана прикмета. І до чого нам тепер готуватися з Мироном, не підкажеш? – Я взялась за голову. Вже чотири дні брат з Лілею мене ігнорують

– Та як тобі тільки в голову могло таке прийти? Я ж рідна сестра!

життєві історії 0

Під час свого згасання Сашко попросив маму зробити на мене дарчу на цю квартиру, щоб я діти були забезпечені стабільно хоча би житлом. Адже я з інтернату і свого взагалі нічого не маю. І Марія Петрівна пообіцяла сину виконати обіцянку, яку дала сину. Але майже три роки у неї не доходили руки до цієї справи, а тепер вона виставила мені умову. І якщо я не виконаю – то вона не зробить того, що пообіцяла Сашку і ми з дітьми залишимося на вулиці

Побралися ми з Сашком юними і з великого світлого кохання. Поселилися ми в квартирі

життєві історії 0

Своїй онучці на восьмий день народження я не мала змоги подарувати “конверт з грошима”, який вона замовила. Але з пустими руками я не прийшла. В своєї сусідки кондитерки я замовила торт у вигляді волейбольного м’яча. Саме таким видом спорту й займається Златка. Самі розумієте, солодкий витвір мистецтва не коштує двісті, чи навіть п’ятсот гривень. Але це не бентежило мою онучку, бо на свято я від неї такого наслухалася, що голова йде обертом. Дочка за Златку вибачилася, але сама онучка ні. Вона ображена, бачте!

Моя донька Марія, якій у лютому виповнилося сорок п’ять років і її чоловік багато

життєві історії 0

Я так втомилася від усього. Але нікуди не переїдеш, бо зарплата на моїй роботі в нашому райцентрі – копійки. вдома постійно не прибрано, ремонту років 25 не було. Та розповім трохи детальніше свою історію, можливо, почую від вас якісь дієві поради і думки. Я, мій чоловік і дочка, а також мій молодший неодружений брат живемо з моїми батьками, їм вже під 80 років. І всі ми живемо на 50 квадратних метрах. Уявляєте? Якось так сталося, що все на мені. Якщо я не приберу і не помию, то ніхто нічого не робить. А мені стає вже все одно, забруднився одяг – купила новий, старий кинула в купу – у мене кімната завалена такими речами, до яких мені діла немає

Я так втомилася від усього. Але нікуди не переїдеш, бо зарплата на моїй роботі

життєві історії 0

Живу в селі на Полтавщині з мамою, їй 67 років, а мені – 35. Вже 11 років живу мрією про те, як я могла б жити, якби мешкала окремо від мами. Але вона зробила на мене дарчу і тим привязала до себе, хати, до села. Життя моє ось таке: так не сиди, тут не клади, цього не роби. А роби лиш так, як скаже мама. Мати дуже не проста людина, з нас трьох, її дітей, з мамою спілкуюся лиш я

Живу в селі на Полтавщині з мамою, їй 67 років, а мені – 35.

життєві історії 0

Я забрала Івана з сім’ї, бо котилися вони з дружиною на самісіньке дно. З села він переїхав в мою квартиру. В нас народилась донечка, а сам Іван став власником СТО і їздить на крутій іномарці. І ось через стільки років мені прилітає поза очі, що я розлучниця. Що так по-багатому могла б і Ірина біля Івана жити, що я її місце зайняла. Але перепрошую, не знати ким би став, і де б був Іван, якби я його не “приютила”

На початку наших відносин з Іваном про нас і словом ніхто не обмовився, а

життєві історії 0

Ми перші з автівки вийшли. Несли окрім подарунків і торби з овочами, м’ясом та фруктами. В той час онучки вилетіли з будинку, нібито, як нам на зустріч, та нас оминули і побігли обіймати міських діда з бабою, які несли три кульки гелеві і якусь невеличку коробку, гарно запаковану. Мені хотілося плакати, але я стрималася, щоб не псувати дитині свято. Мені здається, всьому виною невістка. Вона налаштовує дівчаток проти нас, бо це її батьки

Ми зі сватами разом до дітей на дачу приїхали. Так вийшло випадково. Мій Сергій

життєві історії 0

Як тільки приїжджала в село до бабусі з дідусем, чула за спиною, коли везла поперед себе коляску: “То та Катька, що завилася! Знаєш? Рузі і Степана онучка. Ох і виховали! Який сором! Одна, без чоловіка з дитям по вулиці гуляє. Тьху-ти!”. Та з того часу спливло багато води. Вчора у фейсбуці привітала свого улюбленого і старшого онука з шістнадцятиріччям, а сьогодні зайшла на сторінку і отетеріла. Люди, яких я знаю все життя і які знають мою ситуацію, ось так вільно пишуть в коментарях “чорноту” яку прикривають милими привітаннями і побажаннями для іменинника

Вчора у фейсбуці привітала свого улюбленого і старшого онука з шістнадцятиріччям, а сьогодні зайшла