Їду я якось в електричці, а переді мною починають бурхливо розвиватися стосунки однієї молодої сімейної пари. Сварка за всіма правилами: тут тобі і кидання телефоном в чоловіка, і виривання сумочки жінкою, і невелика потасовочка, і крики на весь вагон: «Піду і сина від тебе заберу … », і сльози (теж зрозуміло жіночі), і похмуре мовчання (чоловіче).
Словом, звичайнісінька середньостатистична сцена, напевно після тривалої відпустки між втомленими одне від одного людьми.
Я в цей якраз час розмовляла по телефону з другом, і мій співрозмовник, чуючи фоном всі ці крики і голосіння, запитує – що там таке відбувається.
А я йому і відповідаю досить голосно, що ось буквально тут, на моїх очах, стає ще на одного вільного чоловіка більше, уявляєш… Ось буквально 10 хвилин – і все, ну може плюс місяця 2-3 на розлучення… І я тут наче перша в черзі, ага… ні, про їх майно не знаю… Так, дитина є, наче один хлопчик… Та й це не страшно, це всього лише 25% аліментів від зарплати. Так, симпатичний… Нічого… Так, подобається…
Парочка одразу притихла, втихомирилася і почала витріщатися на мене.
Я все це говорила і намагалася посміхатися чоловікові. Чоловік посміхнувся мені відразу у відповідь і, коли він пересів від своєї жіночої половинки на інший ряд, то ще кілька разів повертався в мою сторону і ми продовжували далі посміхатися одне одному.
Його дружина ще трохи поплакала, встала, презирливо так на мене зиркнула і пересіла до свого чоловіка, потім щось почала йому ніжно воркувати і цілувати його в щічку.
Коли вони виходили з нашого вагона, вона міцно тримала його під руку і ківлька раз дуже зло подивилась на мене.
Я, напевно, фея. Врятувала пару від розлучення. Маю плюсика в карму.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!