fbpx

Павло зібрав дорожню сумку, я ще пиріжків з м’ясом йому напекла. Я ж навіть подумати не могла, що більше мій чоловік до нас з сином не повернеться. Він просто зник, на дзвінки не відповідав. Та одного дня все ж його телефон дав про себе знати. Я підняла слухавку і почула жіночий голос. – Павло вирішив, що я йому підходжу краще. Не чекай його. І ще хочу, щоб ти вислала його речі. – Я тоді вперше зрозуміла вислів: “пішла земля з-під ніг”

Павло зібрав дорожню сумку, я ще пиріжків з м’ясом йому напекла. Я ж навіть подумати не могла, що більше мій чоловік до нас з сином не повернеться. Він просто зник, на дзвінки не відповідав. Та одного дня все ж його телефон дав про себе знати. Я підняла слухавку і почула жіночий голос. – Павло вирішив, що я йому підходжу краще. Не чекай його. І ще хочу, щоб ти вислала його речі. – Я тоді вперше зрозуміла вислів: “пішла земля з-під ніг”

Коли мені було 26 років, ми познайомилися з Павлом. Я була не такою як мої подруги – я не мріяла про жодних принців. Так що я цілком усвідомлено дивилася на Павла, оцінювала його недоліки та гідності та вважала, що він стане чудовим чоловіком. Він уже побував в армії і постійними стосунками не був обтяжений.

Враховуючи розміри нашого невеликого містечка, краще за нього я навряд чи знайшла: не заглядає в чарку, працює, характер поступливий. Я вирішила за нас обох і наважилась підійти до нього першою. Ми почали зустрічатись, перші місяці все було добре, а потім я зробила йому пропозицію. Вирішила поспішити, щоби не відвели.

Мені була до душі його турбота, спокійна вдача. Адже мені потрібний був не просто красень, а порядний у всіх сенсах чоловік. Усі оточуючі заздрили нашим стосункам. Якщо чесно, головою сім’ї була я. Павло сам після весілля запропонував мені взяти на себе обов’язки за бюджет та добробут. Він цілком і повністю виправдовував мої надії – займався впорядкуванням будинку, допомагав по господарству, виявляв турботу та ніжність до мене. А коли я подарувала йому сина – спадкоємця, то й зовсім став на руках носити.

Я ж була ідеальною дружиною, тому що згодом змогла полюбити. Ну як не любити того, що навіть дату знайомства нашого пам’ятає і завжди дарує приємні дрібниці. І в день першого поцілунку те саме. Він часто називав мене своєю матусею, цінував турботу і казав, що за мною, як за кам’яною стіною. І за здоров’я наше із сином переживав.

Тільки одного разу чоловік поїхав у відрядження і зник. Кілька днів від нього не було жодних звісток і я почала переживати. Я зрозуміла – щось сталося погане. На четвертий день задзвонив телефон. Тільки замість Павла з того боку був чужий незнайомий голос дівчини.

Вона мені сказала, що Павло більше не повернеться до нас. Що він прийняв рішення жити з нею, тому що між ними почуття, любов і таке інше. Вона попросила мене, щоб я надіслала на її адресу його особисті речі.

Спершу я подумала, що це марення або що хтось вирішив так з мене пожартувати. Я сказала, щоб вона покликала до телефону мого чоловіка. І після цього я почула здалеку його голос: “Скажи їй, що на розлучення я особисто подам заяву. Майно залишається їй із сином, а гроші я регулярно перераховуватиму на дитину”. І тут я на собі відчула, що означає фраза “Земля попливла з-під ніг”. Все моє існування звелося до цього дня. Земля захиталася під ногами. Але я не могла опускати руки, бо виховувала сина. Саме він був сенсом мого життя. Заради нього я мала продовжувати жити.

Спершу я не знала, як виправдатися перед сусідами та друзями. Для всіх я вигадала відмовку, що тато поїхав заробляти гроші за кордоном. Але ж ми живемо в невеликому місті і тому чутки почали розповзатися. Правда таки випливла назовні. Одні мене шкодували, другі дорікали, що я ніколи не любила чоловіка, сама на собі одружила. А треті взагалі підозрювали, що син не від нього. Адже ми надто швидко розписалися після знайомства.

Я нікого ні в чому не переконувала. Тільки злі язики не вгамовувалися. Швидше за все так сталося, тому що ми спочатку не любили один одного. Почуття прийшли з роками. Тільки долю не проведеш…

Розлучилися ми по-тихому. Коли зустрілися, то він сказав лише одну фразу: “Розумієш, з нею я зміг відчути себе лідером, мужиком, а не мамин синком”. Мабуть, хлопчик нарешті подорослішав. Став самостійним. Тож я його відпустила. Хоча мені ніяк не вдавалося забути цей стан навіть через 20 років. Синові про батька я не говорила нічого поганого, тільки пробачити його він так і не зміг.

Заміж я вирішила не виходити. Адже ніхто з чоловіків так і не зміг запасти мені душу після Павла. Правду кажуть: “Маємо – не цінуємо, а втрачаємо – шкодуємо”.

За 20 років я багато чула про його життя. Подейкували, що в тієї жінки вже була дочка від перших стосунків, що вона привабила його жалістю. Казала, що не дуже здорова, переживає за долю доньки. Адже рідних вона більше не має. Якщо що, то він зможе підняти її на ноги. Я зрозуміла, що він зустрічався з нею довго. І в результаті ухвалив доленосне рішення. Адже вона його підтримки потребувала набагато більше мене.

Минали роки, я змирилася зі своїм становищем. Та й ми з ним за цей час віддалились. Стали чужими. Хоча нас пов’язували 7 років спільного життя.

І тут кілька тижнів тому дзвонить телефон. Голос на тому кінці дроту сказав, що його попросив зателефонувати Павло. Як з’ясувалося, він був в клініці, все вже обійшлося, але йому потрібна тривала реабілітація. Можливо, він так і не стане на ноги. Я обманула сина і поїхала потягом до колишнього чоловіка.

Коли він побачив мене, то заплакав. Ми довго розмовляли. Так з’ясувалося, що його теперішня дружина одразу поставила йому заборону спілкування з сином. Незрозумілим чином вона змогла його переконати, що він не від нього. Вона деякий час лікувала в санаторії, а потім раптово одужала. Коли до Павла дійшло, що його зухвало обманули, вже було пізно щось міняти.

І так 20 років він жив із чужою для нього людиною та її дитиною. А коли настали важкі часи, то вона вирішила від нього відмовитися і розлучитися. За кілька тижнів його мають виписати.

Я ж не наважуюсь відмовитися від батька мого сина. Напевно, почуття ожили. Тільки син у жодному разі не дозволяє приводити його до нашого будинку.

Що робити в такій ситуації?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page