Перебирала свої теплі речі і зрозуміла, що цю шубу взимку носити вже не буду. Шубка у гарному стані, і я вирішила віддати її мамі чоловіка, свекрусі Валентині Володимирівні. І віддала. Що тут зчинила моя мама!Мовляв, для рідної матері грошей немає, зате свекруха в шубі – скаржиться мама всім.
Мама влаштувала цілий спектакль, коли дізналася, що я віддала свою шубу мамі чоловіка Валентині Володимирівні. Все, образа на все життя, запитання, а чому не їй, а чому я все віддаю свекрусі? Відповідь проста – мама в ці речі просто не влізе. Але вона шукає якесь подвійне дно і таємний сенс.
Чомусь мама зі свекрухою не порозумілася з першого дня знайомства, хоча Валентина Володимирівна просто душа-людина. Дуже делікатна, гостинна, чимось нагадує дам вищого світу дев’ятнадцятого століття – елегантна і витончена. Мама у мене, ну звичайна жінка, з молодості гнула спину над двома дітьми, роботою і чоловіком, який випиває.
Мабуть, цей контраст маму і зачіпав, те, що у свекрухи виходило легко і природно, у мами виходило або як у манекена, або не виходило взагалі. При цьому свекруха з себе нічого не зображувала, вона насправді така завжди. Вже я знаю, ми жили у неї близько двох років.
До речі, це теж було приводом для маминого невдоволення – а чому ви йдете до свекрухи, а не до мене?
– Нормальні дівчата намагаються від свекрухи подалі триматися, а ти прямо біжиш попереду паровоза. А чому жити до неї, а не до нас? Чим ми гірші?
– У Валентини Володимирівни трикімнатна квартира, де вона мешкає сама. А у нас тут двушка, де вас троє та плюс ми вдвох прийдемо. І що буде? На головах одне в одного сидіти будемо? – намагалася я достукатися до маминого здорового глузду.
Мама ще побубніла на тему “в тісноті та рідні”, але тему цю більше не піднімала. Хоча при кожному зручному випадку намагалася вставити, що я до свекрухи з рідного дому втекла.
Зараз ми з Сашком вже живемо в своїй квартирі. Як у своїй – в іпотечній, але окремо від обох мам. У нас поки двушка, але плануємо в майбутньому розширюватися, хоча це тільки плани.
Мама бурачала, що свекруха могла б залишити нам трикімнатну, а сама переїхати в однушку. А ми б за неї платили. Все ж менше, ніж двушку тягнути. Але я не розуміла, чому людина повинна змінювати роками сформований уклад життя. Вона нам і так добре допомогла, пустивши до себе пожити. Цього, на мою думку, цілком достатньо.
– А що їй одній в трійці робити? Вона там на лижах катається або як? Одній і в однокімнатній можна пожити. Я б на її місці так би і зробила, – не вгамовувалася мама.
– Тільки ось ти не на її місці. Давай закриємо тему, – просила я, але мама продовжувала періодично піднімати цю розмову.
Зовсім туго стало, коли мама дізналася, що я мамі Сашка віддаю свої речі. Тут треба пояснити, я не шмоточниця, люблю якісні і дорогі речі. Нехай у мене буде дві кофти, а не сім, але обидві будуть якісні. До того, ж я стежу за модою. Не так, щоб бути фанаткою, але намагаюся одягатися стильно.
Після народження Дмитрика я набрала і досить відчутно. У свої речі я не влізла ні через місяць, ні через три, ні через півроку. Ну ось скільки вони будуть висіти і виходити з моди? Вирішила запропонувати Валентині Володимирівні – речі якісні і в прекрасному стані. Вона забрала з задоволенням. Не всі, звичайно, деякі моделі їй вже не за віком, але багато що підійшло.
Мама про це нічого не знала, поки не побачила на якомусь заході свекруху в моїй сукні. І одразу почалися розпитування, а з чого раптом такі подарунки. Я і пояснила, що замало воно мені. Мама вперлася – треба було продати, гроші були б не зайві. Але мене щось не надихає ставати торговкою речами. Та не факт, що вдалося б продати, не моє це, ніколи таким не займалася. Мені приємно, що мої речі в хороших руках, їх носить близька мені людина.
А вже коли я віддала свекрусі свою шубу, мама взагалі спокій втратила. Шубка була мені в облипочку ще до дитинки, а зараз взагалі невідомо, коли я схудну до таких розмірів і чи схудну взагалі. Ну і що, вона буде висіти в шафі, поки її міль не поїсть? Нерозумно.
Отже шубка теж перекочувала до свекрухи, хоча вона довго відмовлялася і пропонувала її продати. Але це, як мені здається, зайва морока. Та й мамі Сашка все одно на зиму потрібно було щось, її пальто наказало довго жити.
Коли про це дізналася мама, мене чекав розбір польотів. Вона обурювалася, що мені свекруха ближча, ніж рідна мати, що для чужої тітки я останню сорочку віддам, а для рідні нічого не роблю.
– А що я маю зробити для рідні? У мене грошей не вагон. Я свекрусі шубу не купувала, я віддала їй свою, в яку вже не поміщаються. Тобі треба було нести? Так ти ще більша за мене, куди тобі ця шубка?
– Принесла б, я б її продала, купила собі пальтечко. Те, в чому свекруха ходить, її цікавить, а в чому мати рідна ходить – байдуже.
– Про такий варіант я не подумала. Добре, наступного разу я так і зроблю.
– Як наступного разу, а зараз що?!
Мама вирішила, що я піду забирати шубу у свекрухи, щоб віддати їй на продаж. Я пояснила, що цього точно не буде, але ми можемо додати їй грошей на покупку гарного зимового пальто.
Але мама надулася, що свекруха в шубі, а я їй я тільки пальто купити запропонувала. Тепер зі мною розмовляє крізь зуби і скаржиться всім, що мені свекруха рідніша від матері, їй я шуби дарую, а матері шиша з маслом. А у мене від цього зникає бажання їй взагалі допомагати. Ось як буває…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
