fbpx
життєві історії
Перед днем Валентина ми з чоловіком зібралися до великого гіпермаркету, який знаходиться на виїзді з нашого міста. Там того дня були хороші знижки. З Катериною Іванівною, мамою Василя, ми домовились ще на початку тижня, і повинні були за нею заїхати. Якимось дивом про наші плани дізналась і моя мама. Ох і день у нас тоді видався

Перед днем Валентина ми з чоловіком зібралися до великого гіпермаркету, який знаходиться на виїзді з нашого міста. Там того дня були хороші знижки. З Катериною Іванівною, мамою Василя, ми домовились ще на початку тижня, і повинні були за нею заїхати. Якимось дивом про наші плани дізналась і моя мама. Ох і день у нас тоді видався.

Так вийшло, що ми з чоловіком в суботу їздили в гіпермаркет з нашими мамами.

З Катериною Іванівною ця поїздка була обговорена ще минулого тижня. А моя мама подзвонила в суботу вранці і попросила відвезти її до тітки за місто. Я мамі пояснила, що якщо і вийде, то тільки ввечері.

– А що так? Мені не треба ввечері, мені зараз треба.

– Ми з Катериною Іванівною ще кілька днів тому домовилися, що поїдемо в магазин.

– Ой, я теж хочу! І мене в магазин візьміть! – зраділа мама. – А до сестри потім якось з’їду. Заїхали з чоловіком за його мамою, потім за моєю. По дорозі в гіпермаркет мама не замовкала. Хвалилася обновками – золотою каблучкою і набором дорогущих ножів, який вона замовила по інтернету.

Добралися. Взяли два візки. Я пішла з мамою, чоловік – з Катериною Іванівною. Спочатку мама скромною була, пославшись на малі фінанси. Але варто було нам перетнутися з другим візком, Катерини Іванівни, як мама пішла в рознос: червона риба, дорогуща ковбаса, великий шматок м’яса, цілий пакет фаршу, сир. Грубо кажучи, вона склала в свій візок те ж саме, що лежало в “візку-конкурентки”. Тільки на порядок дорожче.

– Ми на касу. У машині будемо чекати, – зателефонував чоловік.

– Ну що вони? – відразу запитала мама.

Варто було заїкнутися про касу, як вона розвернула візок і щодуху помчала на касу. З тридцяти кас, половина з яких була закрита, вона припаркувала свої покупки за моїм чоловіком і його мамою. Перший візок вийшов на дві з хвостиком тисячі.

Катерина Іванівна сама розплатилася, чоловік розфасував все по пакетах, і склав їх в корзину, щоб довезти до машини.

– Нас почекайте! Навіщо два візки ганяти! – сказала мама.

– Пакети можуть переплутати в одному візку.

– Я інші візьму! Маленький! – мама почала обривати тонкі пакети біля каси. За мамині покупки касир попросив майже чотири тисячі. – Скільки? – здивувалася вона і почала ритися в кишенях.

– Ой, я гаманець дома забула! Донечко, ти оплати, я тобі потім поверну.

Ми з чоловіком переглянулися. Він похитав головою, що його гаманець залишився вдома. Я дістала свій. Пару тисяч готівкою і кредитна карта. Запропонувала дві тисячі мамі: – Вибач, більше немає.

– А карта? У тебе ж є карта! Я бачила! – Мама, вона кредитна, лежить на всякий випадок.

– Так нею розплатися, настав цей всякий випадок!

Я подивилася на насупленого чоловіка. Він взагалі був проти кредитки, коли я вирішила її оформити. Всі помітно напружилися. Обстановку розрядила Катерина Іванівна, простягнувши свою банківську карту: – Я оплачу. З поверненням.

– Звичайно-звичайно, все поверну, до копієчки! – посміхнулася мама, забравши чек у касира. Мамині пакети ледве віз візок, ми вирушили на вихід.

Поки я думала, як шепнути чоловікові, що гроші його мамі доведеться повертати нам – моя мати ніколи нічого не віддає, Катерина Іванівна взяла мою маму під ручку: – Ми зараз все одно біля тебе поїдемо. Син тобі з пакетами допоможе, я з вами піднімуся. Ти ж гаманець дома забула? Ось і віддаси гроші.

Мамине обличчя моментально змінилося: – Навіщо? Я сама все донесу. А гроші при наступній зустрічі віддам, ми ж не чужі! Ти втомилася, напевно, діти додому хочуть. Потім як-небудь…

– Нам не важко. Так синку? – Катерина Іванівна обдарувала мою маму люб’язною усмішкою. Поки ми їхали до маминого будинку, вона ще пару раз намагалася уникнути підйому кого-небудь до неї в квартиру. Але не вийшло.

Катерина Іванівна ввічливо посміхалася, але була наполеглива. Зі мною мама навіть не попрощалася. Мало того, ще й дверима машини грюкнула так, що я мало не підстрибнула. Вони втрьох пішли, чоловік ніс пакети. Чоловік і його мама повернулися з грошима. Моя мати, нікого не соромлячись, прямо при них дістала купюри з кишені того одягу, в якому їздила з нами в магазин!

Коли ми доїхали до будинку свекрухи, вона витягла з пакета величезну шоколадку і вручила її мені, міцно обнявши: – Дякую, рідненькі, що звозили. Що час витратили.

Чоловік взяв мамині покупки, вони зникли в під’їзді. Повернувся чоловік з грошима: – Мама п’ятсот гривень в кишеню засунула. Сказала, що на бензин. Я їй назад віддавати, вона ні в яку. Сказала, якщо не візьму, то буде на таксі в гіпермаркет їздити.

Увечері мами подзвонили. Моя – стогнала і лаялася, що тепер їй жити нема на що. А ще її невдячна дочка не може собі дозволити мамині покупки оплатити, так як вийшла заміж за бідняка. І якщо я негайно не дам їй грошей, то немає у мене більше матері.

А Катерина Іванівна запросила нас у неділю на рибний пиріг, ще раз подякувавши за те, що ми знайшли час звозити її в магазин. І після цього мама запитує, чому я люблю свою свекруху і завжди з радістю з нею спілкуюся, а до рідної матері не можу знайти час в гості заїхати?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook