Перед новорічними святами я повернулася в Україну. Дома я не була більше восьми років. За цей час мій брат одружився і привів мамі невістку. Попереджати про свій візит я не стала, хотіла зробити всім сюрприз. З подарунками в руках я подзвонила у дверний дзвінок. Я відразу зрозуміла – відчинила невістка. Та переговоривши декілька хвилин, мені дали зрозуміти – мама тут не живе.
Мене звати Настя. Я хочу розповісти вам про те, що сталося нещодавно у моєму житті.
Коли я закінчила університет, я поїхала працювати в Європи. Моя мама мене підтримала, коли я ухвалила таке важливе рішення. Вона не стала мене утримувати.
На той момент ми вже залишилися втрьох: я, мама та мій молодший брат. Брат тоді ще був школярем. Тата не стало три роки тому, але він дуже хотів, щоб ми “стали людьми”. Я дуже хотіла здійснити мрію свого батька.
А мама ні з ким не зустрічалася і навіть не намагалася влаштувати своє життя. Хоча ми з братом не були б проти цього. Але мама дуже любила нашого батька, навіть після його відходу.
Загалом, я поїхала працювати за кордон. Справи у мене йшли добре, я успішно піднімалася вгору службовими сходами. Телефонувала я мамі дуже рідко, тому що телефонні дзвінки коштували дуже дорого. Мама завжди говорила, що в неї все добре. І я їй вірила.
А потім мій брат виріс і одружився. Одружився він з дівчиною на ім’я Ірина. Я одночасно була і рада, і засмучена. Рада тому, що брат одружився. Ну а засмучена я була тим, що він навіть не встиг здобути нормальну освіту.
Мене не було вдома вісім років. А потім я зрозуміла, що дуже сильно скучила за своєю мамою і дуже сильно хочу побачити її та брата. А ще, я дуже хотіла познайомитися з дружиною брата та своїм племінником, який уже був школярем, а я його ще жодного разу не бачила. Ось я вирішила з’їздити в гості.
Я нікому про це не сказала. Я просто купила подарунки та гостинці для всіх, купила квиток та прилетіла.
Коли я зателефонувала у двері, двері мені відчинила незнайома дівчина.
– Доброго дня! Ви, мабуть, Іра?
– Так, а ви хто?
— А я Настя, сестра Ореста.
Ірина пустила мене до квартири і покликала Ореста. Ми обнялися з братом, познайомились із його дружиною. А потім я спитала:
– А де мама?
Брат промовчав, а його дружина Ірина сказала:
– А ваша мама тут давно не живе.
Я одразу зрозуміла, що трапилося щось погане.
– І де зараз живе наша мама?, – запитала я у свого брата.
Але він мовчав.
– Оресте! Що взагалі відбувається?
– Ти приперлася через кордон і вимагаєш від нас якихось пояснень! Іди до своєї мами і в неї все й питай! — відповіла Ірина.
Я сказала, що ще повернусь і поїхала до мами.
Коли побачила маму, я розплакалася. Чому? Та тому, що за ці роки мама дуже схудла і постаріла. Мама теж розплакалася, коли побачила.
Вона мені розповіла про те, що коли Орест привів Ірину в нашу квартиру, вона відразу ж дуже нахабно заявила мамі:
– Я виношую вашого онука! Орест працюватиме, а ви виконуватимете всю домашню роботу!
Мама на це погодилася: адже, в принципі, вона й до цього все робила.
Згодом Іра привела на світ хлопчика і змусила маму звільнитися з роботи. Мама сиділа з Нестором в будинку: адже Ірина не збиралася витрачати свою молодість на пелюшки та виховання дитини.
Мама дуже любила свого онука Нестора та не змогла відмовити синові.
Але коли Нестору виповнилося чотири роки, Ірина заявила, що їм дуже тісно у двокімнатній квартирі:
– Нашому синочку потрібна окрема кімната. Я знайшла вам прекрасне місце проживання. Ви житимете в гуртожитку! Там дуже багато ваших ровесників, і ви швидко знайдете собі там подруг!
А мама сперечатися не стала: вона взяла та погодилася. Зі своєї квартири вона переїхала жити до гуртожитку.
Я була просто здивована від вчинку Ірини, і повної байдужості до долі нашої мами, Ореста, її рідного сина.
А потім я дещо дізналася й про свого племінника.
– Нестор взагалі навіть рідко ночує вдома. Ну а що робити? Ірині та Оресту краще бути вдвох. А мені так добре з онучком. Він такий чудовий хлопчик! Мені з ним зовсім не важко і дуже легко.
Вже наступного дня Нестор після школи одразу ж прийшов до моєї мами, своєї бабусі. До себе додому Нестор не пішов. Він виявився і, правда, чудовим хлопцем. Зразу було видно, що його вихованням займається моя мама.
Я вирішила, що продам свою частку в квартирі. Так прикро мені було за мою маму, яку зухвала дружина мого брата виселила з її ж квартири.
– Вистачить мамо! З тебе годі! Нехай тепер Іра сама живе у гуртожитку!
Я прийшла до Ореста з Іриною і сказала:
– Я продаватиму свою частку в цій квартирі! Ви будете у мене її викуповувати?
– Що це ти таке вигадала? Ти стільки років жила невідомо де, а тепер такі вимоги нам висуваєш? Загалом у нас дитина!
– Я знаю! Ну і що?! У цій квартирі є моя частка! Ось я вирішила її продати! То ви купуватимете мою частку або я продам її чужим людям?
Увечері Ірина з Орестом з’явилися до гуртожитку моєї мами. А я була в мами.
– Отже, якщо ваша дочка така нахабна, що вимагає з нас грошей, тоді Нестора забирайте собі та виховуйте його самі! Він нам не потрібен! – Заявила Іра.
Я була просто здивована від цього. Ми домовилися, що я не продаватиму свою частку в квартирі. А натомість Орест і Ірина напишуть відмову від сина. І вони на це погодились! Оце батьки!
Я забрала маму та Нестора із собою за кордон. Ми там чудово живемо утрьох.
Минуло три роки. І ось мені зателефонував недавно мій брат Орест і повідомив, що Іра від нього пішла. Виявляється, у неї вже цілий рік був інший чоловік і вона наставляла роги Оресту. При цьому Ірина додумалася зробити так, щоб квартира дісталася їй, а Орест залишився без житла.
Тепер він просить моєї допомоги і вибачається. Але я не готова допомагати йому. Я не можу пробачити йому те, що він зрадив нашу матір і свого рідного сина.
Хіба таке можна пробачити?
Фото ілюстративне
