Перед самим Різдвом я дізналася адресу Соломії, і поговоривши зі священиком, направилась до неї, щоб просити прощення за скоєне. Івану я нічого про це не говорила. Боялась, не виправдати свої і його очікування. Невістка відчинила двері і без сумніву запросила на кухню, а сама пішла до кімнати, звідки повернулась не одна.
Що я тільки не робила, як тільки я не намагалася свого сина вмовити забути свою Соломію, нічого не допомагало. Я вже навіть нову дружину знайшла йому, дочка сусідки. Розумна, красива, струнка, з вищою освітою, навіть своє житло є. Ну, просто діамант, а не дружина була б. Ні, йому подавай Соломію і все. Знала б я, що він так буде за нею вити, ніколи б в житті в їхню родину не полізла б. Останнім часом син взагалі почав в чарку заглядати та ще й дуже сильно.
Пару разів взагалі Івана не впізнавала, геть іншою людиною був. Зрозуміла я свою помилку, нічого не треба було робити. Ну і що, що мені не подобалася Соломія? Ну і що, що вона із бідної сім’ї, її батьки не путящі? Я сама винна, що порахувала, що вона така ж буде. Ось і наговорила всякого, зробила так, щоб Соломія сама втекла від мого сина. Думала, втече сама, то й Іван прийде до тями, хоча б розлютиться на неї, забуде її, знайде собі іншу, краще дружину. Але ні, Іван став у всьому мене винити, в мою сторону навіть дивитися не хотів.
Я саме життя своєму синові зіпсувала, бо не хотіла прийняти його вибір, адже треба було, треба. Так не сталося б усього, що сталося. Зрозуміла я свою помилку та вирішила знайти Соломію, повернути її назад. Але це виявилося не так просто. Я навіть знайшла детектива, щоб той Соломію відшукав, але виявилося, що у місті її більше немає. Навіть батьки її і ті не знали, де вона.
Це через сусідку я дізналася, що в неї одна подруга була, звернулася до тієї, мало не на колінах просила сказати мені, де Соломія. Та дівчинка, мабуть, пожаліла мене, стару, сказала адресу Соломії. Виявилося, в інше місто переїхала.
Все це було напередодні Різдва. Я навіть на сповідь до церкви перед поїздкою пішла. Накупила цукерок, мандаринок, взяла свою волю в кулак, і сіла на маршрутку.
Іванкові нічого не говорила. А толку, якщо Соломія не захоче повернутися. Адресу її знайшла швидко, перед тим як постукати у двері, стало мені трохи не по собі. Провину за собою відчувала, не знала, як же я її проситиму. Ну та гаразд, зібралась духом, постукала, двері відчинила Соломія. І запросила мене в квартиру. Я зайшла, на кухні вона заварила мені чаю і почала мене слухати.
Я спочатку навіть здивувалася, що вона так просто пустила мене. Ох, і просила я в неї пробачення за все, мало на коліна не падала, щоб забула мої погані вчинки. Любить її мій Іванко і я ніколи більше в їхню сім’ю не полізу. Соломія мовчки слухала, а потім пішла до іншої кімнати. Із кімнати вона вийшла не одна. На руках немовля – маленька дівчинка.
– Ну що, Вікторіє, познайомся, це твоя бабуся. – Господи, яка ж я була не мудра, як я могла ще й свою невістку при надії прогнати. Ніколи не лізьте у життя своїх дітей, ніколи.
Вчіться на моїх помилках… Якби ж я могла повернути час назад…
Фото ілюстративне
