Перед весіллям я взяла в банку позику. Вирішили з бабусею, що так буде краще, за декілька років віддам, але сукню і ще деякі аксесуари куплю за свій кошт. Бабуся наполягла, щоб поки я думаю над фасоном, гроші лежали у неї на збереженні. Я погодилась, так було спокійніше. І тут сталося непоправне, раптово її не стало. Після прощальної церемонії я перерила всю квартиру, та грошей так і не знайшла. Від безвиході я пішла по сусідах.
З Михайлом ми зустрічалися вже півтора року, коли він мені зробив пропозицію. Я вирішила, чому б і ні. Була на останньому курсі університету, вже пора подумати і про сім’ю.
Домовилися, що весілля оплатить наречений. Але моя бабуся, з якою я все дитинство росла (мама була постійно в роз’їздах через роботу) стала говорити мені, щоб було б краще, якби я сама собі купила сукню, а також і обручку. Нібито щоб потім у разі чого мені ніхто нічого не пригадував. Взагалі в її пораді щось було і я вирішила, що так буде і правда краще.
Та справа в тому, що грошей у мене таких не було, щоб купити все це. Ось бабуся мені підказала, що можна було б взяти кредит на кілька років. А поки я буду вибирати обручку і сукню, вона буде зберігати мої гроші у себе. Ну я і погодилася.
Два місяці я не могла визначитися все ніяк з покупками (гроші лежали у бабусі), а потім вона раптово пішла з життя. Ніхто навіть не очікував цього абсолютно. Після прощальної церемонії я стала я шукати свої гроші. Всю квартиру перерила, ніде не знайшла. Дізналася від однієї сусідки, що у бабусі були величезні проблеми з боргами банку, а також сусідам. Виявилося, що мої кредитні кошти вона витратила на те, щоб віддати свої борги. Я була не в собі від цього всього.
До того ж, я і не могла банку платити тепер. Потрібно було готуватися до іспитів, працювати не було змоги, мама допомогти мені не могла. У мене з’явилося велике прострочення по кредиту. Згадую зараз це все, прям в очах темніє. Не знаю, як у мене знайшлися тоді сили все ж ходити на роботу, платити борг і здавати іспити. З Михайлом так і не відгуляли весілля. Виявилося, ми не підходимо один одному.
Ось такий у мене був період в житті. Ворогу не побажаєш.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
