Бабуся моєї знайомої Людмили жила в місті Харкові, у двокімнатній квартирі. Чоловік уже не було і вона жила сама. В цей час її улюблений син одружився, і в них народилася донька.
А у сина була красуня дружина, одразу скажу. Чорненьке, з розкішним волоссям і гарними очима. Характер у неї був бойовий, який не терпів заперечень, і м’який чоловік потрапив під її п’яту. Вона одразу показала хтось у хаті господиня. А наша бабуся теж звикла до того, щоб усе було за нею.
Мати часто їздила до них у гості, і зрештою вирішили вони, щоб мати переїхала до їхнього міста. Щоб було найлегше всім.
Поставили квартиру на обмін, тоді ще не було продажів, і незабаром їм пощастило, обміняла вона свою двокімнатну квартиру на однокімнатну в столиці.
Переїхала, пожили так і вирішили з’їхатися остаточно. Коротше, вони з’їхалися в одну трикімнатну. І тут почалося, дві господині, як відомо, на одній кухні не вживуться.
Бабусі не подобалося таке виховання онуки невісткою, вона за неї заступалася. Син мовчав.
Тоді невістка розійшлася, почала виганяти матір чоловіка. Скільки тривали ці суперечки, тільки їм відомо, але мабуть настала межа, і бабуся здалася.
Вона зібрала свої дрібнички, і заради спокою сина та онуки, поїхала до дочки, навіть не в місто. Уявляю, що вона відчувала і скільки сліз пролила.
Син дозволив їй це зробити мовчки.
Ось так на старість вона втратила свій дах над головою, тулилася там, де зовсім не хотіла жити, і напевно жаліла про той вчинок, коли вона зважилася на переїзд і залишила насиджене місце.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
