fbpx
життєві історії
Переїхала до мене в селище з Харкова моя дочка з 4-ма дітками. Слава Богу, давно пора було! Чоловіка в неї рік тому не стало, а самій важко, ще й у такий час. І мені допомога,  я задоволена. Але тут таке сталося днями!Іду з роботи, дивлюся – попереду дочка. Йде, не поспішаючи, полізла в сумочку. Тут кожна копійка важлива, он скільки у нас ротиків! 

Переїхала до мене в селище з Харкова моя дочка з 4-ма дітками. Слава Богу, давно пора було! Чоловіка в неї рік тому не стало, а самій важко, ще й у такий час. І мені допомога,  я задоволена. Але тут таке сталося днями!

Я ще працюю, хоч і на пенсії. Та зараз роботою дуже треба дорожити, он молоді її не мають. Та й кожна копійка важлива, он скільки у нас ротиків! І всі хочуть щось смачненьке, солодке: сосисок, цукерочок…

Так ось, в середу іду з роботи, дивлюся – попереду дочка. Йде, не поспішаючи, полізла в сумочку. І що ж вона робить? Та сусіди ж всі, хто на лавках, хто в палісадниках чи городах – всі це бачили!

Яка Ганна після цього мати? Ну як вона так може, в голові не вкладається, сором, наплакалася я в той день не передати.

Нам же постійно матеріально нелегко, грошей не вистачає і намагаємося на всьому заощаджувати, адже ще комунальні, опалення скоро почнеться, школа і дитсадочок, і все інше.

Я стараюся допомогати Ані, сама харчуюся дуже скромно, а якщо є можливість, онукам якісь смаколики купую, щось корисне там, рибку дорожчу, молочне домашнє, ну і так далі.

А це поверталася трохи раніше з роботи, йду вулицею, вітаюся з сусідами. Вони у нас майже всі пенсіонери, тому як вечоріє – на вулицю виходять, поки ще не дуже прохолодно, хтось відпочивати, хтось щось робити.

Дивлюся – попереду Ганна, мабуть, з магазину повертається. Йде, не поспішаючи, полізла в сумочку. Дістала одну пачку морозива і одразу з’їла. Сама! А потім зразу ж шоколадку дістала і знову сама за лічені хвилини проковтнула!

Ну як вона так може, в голові не вкладається, сором який… В мене просто слів не було, четверо діточок у жінки, на хвилиночку! Та краще б вона ті гроші на дітей чи на армію, ну чесне слово.

Дома висловила Ані все, наплакалася. А вона робить вигляд, наче й не розуміє, чому я так її морозиво і батончик той сприйняла, ніби нічого тут такого не має.

А я не розумію іншого: як можна самій їсти морозиво, коли вдома четверо діток, а їм навіть не купити? Не віриться, що моя власна дитина може так чинити по відношенню до своїх дітей, ще й у такий складний час.

Автор – Олена К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.