Переїхала до нас жити моя свекруха з Бучі. Ми раніше зовсім не спілкувалися, бо вона не хотіла мене в невістки, Максим свого часу пішов до мене від дівчини, яка Любі Тарасівні дуже подобалася.
Зараз часи такі, що не варто згадувати минуле, прийняли ми маму Макса до себе, вона вперше за 7 років виявила бажання спілкуватися з онуками, зі мною. Ну як спілкуватися: вона прокидається, говорить усім “Доброго ранку” і потім десь гуляє, займається своїми справами. Малим навіть гостинця жодного разу ніякого не принесла.
Живемо ми в Ужгороді, у будинку, що мені бабуся залишила.
Домовилися одразу, що виділяємо Любі Тарасівні кімнату і поличку в холодильнику, харчуємося окремо – це були її умови.
І ось я недавно помітила, що з морозильника пропадає м’ясо.
Ми з чоловіком щомісяця робимо одну велику закупівлю. Для зручності я розфасовую м’ясо по пакетах і вже подумки знаю, який шматок на що піде. І ось вже втретє не знаходжу потрібного шматка. З пам’яттю у мене все чудово.
Крім м’яса з неймовірною швидкістю почав закінчуватися порошок і кондиціонер, а також шампуні і бальзами. Нічого вона сама не купує, а коли Максим мамі натякнув, що не погано б було і їй свій вклад в спільний побут внести, хочаб мила купити чи ще там чогось – насупилася зі словами: “Та скільки я там використовую, я ж одна!”
Кілька днів тому я розклала м’ясо і сфотографувала, порошок пересипала в меншу прозору ємність і так само сфотографувала. І що ви думаєте – усього вже через два дні стало менше!
Про м’ясо Максу поки що нічого не сказала. Не знаю, як вчинити.
Для повноти картини хочу сказати, що зараз я в декреті: старшій дочці 6 років, молодшій нещодавно два роки виповнилося, чекаємо на поповнення у кінці літа. Чоловік працює один, живемо на його зарплату і, наскільки це можливо, мені допомагають мої батьки. А зараз дуже непрості часи, як ви розумієте.
Свекруха завжди плачеться, що в неї немає грошей, хоча отримує пенсію . У неї, крім мого чоловіка, є ще 2 дочки, які їй ніяк не допомагають. Ми по можливості купуємо їй продукти і даємо невелику суму грошей, але їй мало. На рік день народження молодшій внучці вона навіть іграшку не купила, сказала, що грошей поки що немає, але із пенсії щось подарує.
Про свої почуття до Люби Тарасівни хочу сказати, що мені дуже прикро. Ставлення у неї до нас споживче. Мені не шкода, якщо вона попросить, але мені не подобається, що вона бере, не спитавшись, і вважає це нормою.
Підкажіть, як бути?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
