Поруч із будинком є невеликий сквер. Ми часто гуляли тут із сестрою. Там є містичне місце, де мати зустріла нашого батька, а сестра зустріла свого нинішнього чоловіка. Так от сьогодні зі мною зіткнувся хлопець на цьому самому місці. Вибачився і допоміг підвестися. Уся сім’я вже готується нашого до весілля.
До 10 років я жив у Ташкенті, там же ходив у дитячий садок. Мама з тіткою розповідали, що в дитячому садку я дружив з такою собі Дашею і навіть обіцяв на ній одружитися. Пройшло багато років, я живу в столиці нашої країни, познайомився з дівчиною, і наше спілкування переросло у щось більше. Її теж звали Даша, чому я не надав спочатку значення. З часом ми пізнавали один одного краще, я їй розповів історію про дитячий садок. І це виявилася та сама Даша! Скоро весілля. Чоловік сказав – чоловік зробив!
Я зрозуміла, що він моя доля, коли дізналася, що він Олександр Олександрович! І все тому, що я Олександра Олександрівна! Байдуже, продовжили традицію та назвали сина Олександром!
Переїхала на орендовану квартиру, прожила там два тижні. Якось вирішила влаштувати спа-день: обмазалася з голови до ніг блакитною глиною. Несподівано хтось заходить. Я в «костюмі Єви», синя, як Аватар, зустрічаюся поглядом здивованого хлопця. Сховалася на кухні, схопила скалку. Хлопець дістав газовий балончик, і ми почали з’ясовувати, хто і як тут опинився. З’ясувалося, що квартира належить цьому хлопцеві, а здала її мені бабуся, яка мріє влаштувати особисте життя онуку. Досі згадуємо наші розбірки того дня. А з квартири я так і не з’їхала – живемо з Ромкою душа в душу, побралися вже.
Дізналася про любаску чоловіка просто на весіллі. Не могла контролювати себе, не могла стримати емоцій – розплакалася, втекла, пішла до метро, поїхала кудись. Величезна весільна сукня, дівчина в сльозах, привертає увагу пасажирів, косі погляди. І ось один юнак, мабуть, вирішив підняти настрій, взяв на руки і виніс мене з вагона, наче він наречений. Дякую долі. Тепер я по-справжньому щаслива із новим чоловіком.
Ще восени у мами виявили недугу. Лікарі сказали, що шанси дуже малі. Я постійно сиділа з нею в палаті, а вдома була кішка, що залишилася сама. І згодом я забрала її до палати, до нас із мамою. У перший же день кішка лягла на маму і проспала цілий день. На ранок прийшли дивитися маму та помітили, що кішка не дихає. А наступного дня нам сказали, що хвороба відходить, показники дуже добрі, і це якесь диво. Кішка віддала своє життя мамі. Іншого пояснення ми не маємо.
Я згубив гаманець: там були документи, гроші, картки та фотографія кота. А за два дні у маршрутці знайшов телефон. Подзвонив мамі того, хто його посіяв, домовився про зустріч. Приїжджаю до нього, він радісний, каже, що є ще чесні люди. Я йому говорю, що сам нещодавно гаманець втратив, тому знаю, як це. І тут хлопець дістає з кишені гаманець і питає, чи не мій? Відкриваю, а там фото мого кота! Ви не уявляєте, як ми були приголомшені та здивовані. Усі гроші, картки були на місці. Тепер дружимо із цим хлопцем. Не дарма ж нас так доля звела! Все-таки дива ще трапляються в нашому світі.
Всім прекрасного дня!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
