fbpx
життєві історії
Переїхала жити до мене мама. Ну так склалося через обставини в Україні. Я в Донецьку живу, виїхати з-відси не збираюся, хоч і дуже не подобається. Але є квартира і робота в лікарні.

Переїхала жити до мене мама. Ну так склалося через обставини в Україні.

Я в Донецьку живу, виїхати з-відси не збираюся, хоч і дуже не подобається. Але є квартира і робота в лікарні.

Мені дуже важко дається спілкування з матір’ю. З дитинства у нас, щиро кажучи, не складалися стосунки, вона завжди на мене підвищувала голос, критикувала, завжди я була винна, навіть коли це було не так. К

Я не була складною дитиною, допитливою росла, багато читала, мала свою точку зору, любила вчитися. Дуже любила тварин, але в мене ніколи їх не було, мені не дозволяли.

Все моє дитинство, це постійні докори. Я не хотіла йти додому, я не знала як стати, сісти, щоб не роздратувати матір та вітчима, я завжди була в напрузі, переживала, аби не зробити щось не так. З 10 років будинок був повністю на мені, прибирання, приготування їжі, город, а через 3 роки додалися ще й племінники, за якими я мала ходити, як за своїми дітьми, гуляти, мити, годувати, прибирати, прати на них. Їм було 2 та 3 роки.

І я не могла відмовитися, я старалася, як зараз пам’ятаю, як мати змушувала сидіти з ними. А ще мама часто говорила, що не хотіла мене взагалі.

Може тому я досі завжди вважаю себе зайвою в цьому світі, що мене не мало бути. Я поїхала від неї у 17 в обласний центр – в Донецьк. Багато довелося пережити, важко самій в чужому місті, грошей не було, мати була незадоволена тим, що я пішла вчитися.

Вже за півроку я працювала, бо на одну степендію прожити важко. Сама вчилася, сама працювала, у неї нічого не просила. Намагалася їй допомогти, але їй мало було, подругам більше допомагають, краще купують. Перестала допомагати взагалі, а навіщо, я все одно не така завжди.

Потім мама почала набігами мені допомагати, приїде електричкою, привезе щось, я їй говорю, не треба, а вона, ну що ти, я ж допомогти хочу, а через день висловить, що я така-сяка, невдячна, що вона для мене, а я. І так було багато разів: дасть те, що мені не потрібно, потім дорікає. Більше не беру нічого – все одно приносить, я їй з порога говорю, мені це не потрібно, викину в смітник або забирай назад.

Ніколи не просила в неї нічого, не вимагала, крутилася сама як могла. У мене довгий час не складалося особисте життя,  за плечами маю 3 шлюби, 2 розлучення, були взаємини, які ні до чого не привели, я завжди намагалася бути доброю, вважала, що не варта любові, хорошого ставлення до себе. Притягувала маминих синків, яким я все повинна, і годувати їх і одягати.

І ось зараз мама живе зі мною, а діти вже мої дорослі і, слава Богу, виїхали ще кілька років тому на вільну територію. А мама з новою силою вчить мене жити, говорить, що  що з моїм характером я скоро стану нікому не потрібна.

Зараз у мене хороший чоловік, який щодня говорить, яка я хороша, як йому пощастило зі мною, у всьому допомагає, все для мене робить. І це хоч трохи, але надає сили в цьому всьому. Але ось взаємини з мамою ніякі, і виселити її нікуди.

Сьогодні знову сутичка трапилася, і я їй висловила все, що збиралося з дитинства, але знову я не така. Не знаю, як спілкуватися із нею. Дайте пораду, хто проходив через такі стосунки із мамою.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.