Переїхала жити до мене мама. Ну так склалося через обставини в Україні.
Я в Донецьку живу, виїхати з-відси не збираюся, хоч і дуже не подобається. Але є квартира і робота в лікарні.
Мені дуже важко дається спілкування з матір’ю. З дитинства у нас, щиро кажучи, не складалися стосунки, вона завжди на мене підвищувала голос, критикувала, завжди я була винна, навіть коли це було не так. К
Я не була складною дитиною, допитливою росла, багато читала, мала свою точку зору, любила вчитися. Дуже любила тварин, але в мене ніколи їх не було, мені не дозволяли.
Все моє дитинство, це постійні докори. Я не хотіла йти додому, я не знала як стати, сісти, щоб не роздратувати матір та вітчима, я завжди була в напрузі, переживала, аби не зробити щось не так. З 10 років будинок був повністю на мені, прибирання, приготування їжі, город, а через 3 роки додалися ще й племінники, за якими я мала ходити, як за своїми дітьми, гуляти, мити, годувати, прибирати, прати на них. Їм було 2 та 3 роки.
І я не могла відмовитися, я старалася, як зараз пам’ятаю, як мати змушувала сидіти з ними. А ще мама часто говорила, що не хотіла мене взагалі.
Може тому я досі завжди вважаю себе зайвою в цьому світі, що мене не мало бути. Я поїхала від неї у 17 в обласний центр – в Донецьк. Багато довелося пережити, важко самій в чужому місті, грошей не було, мати була незадоволена тим, що я пішла вчитися.
Вже за півроку я працювала, бо на одну степендію прожити важко. Сама вчилася, сама працювала, у неї нічого не просила. Намагалася їй допомогти, але їй мало було, подругам більше допомагають, краще купують. Перестала допомагати взагалі, а навіщо, я все одно не така завжди.
Потім мама почала набігами мені допомагати, приїде електричкою, привезе щось, я їй говорю, не треба, а вона, ну що ти, я ж допомогти хочу, а через день висловить, що я така-сяка, невдячна, що вона для мене, а я. І так було багато разів: дасть те, що мені не потрібно, потім дорікає. Більше не беру нічого – все одно приносить, я їй з порога говорю, мені це не потрібно, викину в смітник або забирай назад.
Ніколи не просила в неї нічого, не вимагала, крутилася сама як могла. У мене довгий час не складалося особисте життя, за плечами маю 3 шлюби, 2 розлучення, були взаємини, які ні до чого не привели, я завжди намагалася бути доброю, вважала, що не варта любові, хорошого ставлення до себе. Притягувала маминих синків, яким я все повинна, і годувати їх і одягати.
І ось зараз мама живе зі мною, а діти вже мої дорослі і, слава Богу, виїхали ще кілька років тому на вільну територію. А мама з новою силою вчить мене жити, говорить, що що з моїм характером я скоро стану нікому не потрібна.
Зараз у мене хороший чоловік, який щодня говорить, яка я хороша, як йому пощастило зі мною, у всьому допомагає, все для мене робить. І це хоч трохи, але надає сили в цьому всьому. Але ось взаємини з мамою ніякі, і виселити її нікуди.
Сьогодні знову сутичка трапилася, і я їй висловила все, що збиралося з дитинства, але знову я не така. Не знаю, як спілкуватися із нею. Дайте пораду, хто проходив через такі стосунки із мамою.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Недавні записи
- Мама навіть не дивилася на інших чоловіків, відколи пішов з життя мій тато. Вона говорила, що вже пережила своє велике кохання! І я була рада, що в моєму родинному домі не будуть вештатися чужі люди. До того ж, тато залишив нам великий спадок, і я боялася, щоб хтось на нього не “замахнувся”. Тому коли мама повернулася з Трускавця закохана, це мене розчарувало. Але в мене був план дій
- Наше весілля було не гучне, а гірке! Ресторан був непоганим, але свекруха не переставала критикувати подану їжу, мовляв, ця риба так дивно пахне, вона часом не зіпсована? Або, торт без шоколаду – не торт! Подарунок на весілля від свекрухи, окрема історія: її посуд з “червоними маками” досі перекидається на горищі у моїх батьків. А потім вона перед всіма гостями виголосила, що я прив’язала до себе її сина дитиною. Тут я вже не стрималася!
- Про цей дрескод на хрестинах нам ніхто нічого не казав. Тому нас і відсадили, “червоних”, на інший край столу. Тому я й забрала тихенько з кошика наш подарунковий конверт з доларами. Похресниця – племінниця мого чоловіка, дочка мого швагра
- Моя сестра не послухалася, коли я благала їй не заводити роман з одруженим чоловіком. Тепер Іринка благає про допомогу, тому що вона чекає дитину, а сам Юра повернувся до своєї дружини. Я не могла стояти осторонь, і з’явилася на його порозі. Мені пощастило, його дружина була дома, і дізналася про все з “перших вуст”
- Ковтаючи сльози, я подзвонила сусідці і попросила принести мені в лікарню піжаму, чашку, тарілку, ложку, рушник. Я не наважувався просити більше в чужої людини. Того ж дня я зв’язалася з дочкою, яка живе в Англії. – Мамо, я думками з тобою! Тримайся! Все буде добре! – Так гірко мені ще ніколи не було!