Із чоловіком Максимом прожили у шлюбі 5 років. Переїхали до Києва, винайняли тут квартиру. За два роки з’явилася улюблена донечка. Жили ми не без суперечок, але намагалися не з’ясовувати стосунки при дитині.
А рік тому Максима скоротили на роботі і непорозуміння почали виникати дедалі частіше. Він не міг знайти роботу, а ще ці всі події. Усі сидять по хатах, влаштуватися на гарне місце складно, а на погане він не хоче йти. Не хоче, щоб у трудовій книжці був запис про низьку посаду, він же в минулому начальник, може зіпсувати трудову.
Підробляв Максим неофіційно, приносив копійки, виживали переважно на мою зарплату. Було дуже тяжко. Оплата квартири, комуналки, їжа, одяг і все інше. Я й підробітки беру постійно, а чоловік із донькою сидить, часто навіть не може вдома прибрати та приготувати, вигадуючи відмовки. Звідси й непорозуміння між нами.
Я дуже втомлююся, а він не хоче докладати жодних зусиль. Допомоги також ні від кого немає. Повернулися б назад у своє місто, але й там ніхто не чекає. Роботи також немає, а прийняти нас трьох навіть тимчасово пожити ніхто не може.
У результаті після чергового конфлікту чоловік зібрав речі і поїхав до батьків. Сказав, що подасть на розлучення. Я залишилася зовсім сама із донькою. Намагалася дзвонити йому, поговорити, переконувати повернутися, не поспішати, перепрошувала за запальність, але він стоїть на своєму. Говорить, що втомився від усього і більше не любить мене.
За кілька тижнів взагалі перестав виходити на зв’язок. Його мати каже, що він знайшов у них якусь дрібну неофіційну роботу, подав на розлучення і чути про мене не хоче.
Добре, а як же дочка? Допомагати їй? Дзвонити хоча б? Він просто поїхав і покинув нас. Я сама не тягну орендовану квартиру. Мої батьки відмовляються мене приймати навіть тимчасово, у них своє життя і я маю сама розрулювати кашу, яку заварила.
Сил уже немає ні на що. У нас ще залишилося кілька дрібних кредитів, які зараз я не можу оплатити. Знаю, що після розлучення вони мають бути навпіл із чоловіком. Але навіть не очікувала, що він так візьме і забуде про нас. Достеменно знаю, що в нього нікого немає. Тому ще більше не розумію його вчинку та дуже переживаю.
Можливо, ще вдасться ще його повернути? Адже я його, як і раніше, люблю. І у нас дитина.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com