Переїхали до нас батьки чоловіка, і я відчуваю. що доведуть вони нас до розлучення. От хоча б ця ситуація з автівкою. Але про все по порядку.
Все життя я мріяла про хорошого чоловіка та сім’ю, яка б мене прийняла. Але здійснилася лише одна частина мрії.
Чоловік у мене трапився дійсно добрий, Максим завжди допоможе, не відмовить. А ось його батьки, це просто щось із чимось. Почалося все з того, що свекруха почала ревнувати свого сина до мене. Звикла, що він завжди поряд. І завжди її привезе, забере, грошей дасть. Думала, одружимося, і вона відстане від нас. Ага, три рази.
Ми переїхали в сусіднє містечко, і почалося щось з чимось, дзвінки по тисячу разів на день: «Ви не приїжджаєте, твоя дружина нас не любить і не поважає». Хоча їздимо до них щотижня! І на тижні буває бачимося 2-3 рази.
Ну і, звичайно, як без улюбленої зовиці, яка живе у квартирі, яку батьки їй виділили і платять за неї комуналку. У відповідь на це вона говорить, мовляв, їй нічого не дають. І для них вона найкраща дочка у світі.
Щоб ми не зробили – ми завжди не такі. Особливо чоловік.
Ну а тепер кульмінація. Свекри переїхали до нас, бо у свою квартиру пустили рідню з Харкова. Чому не до зовиці? Та у неї ж одкокімнатна квартирка, а у нас хороми цілі – власний будинок! Ну і троє діток, до слова.
А треба сказати, що ми купили не так давно машину в кредит, на перший внесок подарували гроші мої батьки, на що у відповідь свекруха сказала, краще квартиру купили б дітям на майбутнє. Мене просто підкинуло тоді.
Тобто, мої батьки, на їхню думку, багаті люди, які на перший внесок квартири дадуть півмільйона. Машину купили, бо для наз з трьома дітьми це необхідність. І тепер вони щодня згадують це. Ні, щоб сказати, що вони молодці.
Ми в них жодної копійки ніколи не просили, навіть зараз за комунальні з них нічого не беремо, хоч сума помітно збільшилася. Я одни раз натякнула на це, то що тут було! Мій чоловік бігає за нею зі словами: “Мамо, заспокойся”. Та каже: “Ви мене не любите” і починає плакати.
Як я стомилася від цього. Вони руйнують наш шлюб. Макс нічого не бачить і каже, що вони хороші та найкращі. При цьому нам нічого не допомагають, навіть зараз по господарству. Як можна не допомагати своїм дітям, я не розумію. Зате їдять за чотирьох.
Мої батьки у будь-які часи завжди готові нам допомогти, як матеріально, так і морально. З чоловіком я розлучатись не хочу, адже люблю його. Та й безглуздо через його сім’ю руйнувати власну.
Востаннє ось сталася суперечка через те, що ми вирішили поїхати до моїх батьків на Десну на вихідні. Але хіба ж так можна, залишати їх самих? Ми поїхали, але по поверненню з нами два дні не розмовляли.
Жити в цьому цирку я не хочу, і псувати собі настрій також. Просто я не знаю, що робити?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
