Перша дружина Ореста після розлучення не була проти того, щоб їх син залишився з батьком, оскільки активно влаштовувала своє життя, і їй це було на руку. До того ж, батьки не хотіли, щоб Лук’ян змінював школу і секції. І ось в їх домі з’явилась я, нова дружина. Оскільки Орест бізнесмен, вся турбота за його сином лягла на мене. Але боюсь, я так довго не витримаю
Влітку ми з Орестом відгуляли скромне весілля. Це навіть і весіллям не назвеш. Після розписки ми з батьками і найближчими друзями трішки посиділи в ресторані і роз’їхалися по домам, оскільки в країні війна.
Для мого Ореста це вже другий шлюб. Від першого шлюбу у чоловік залишився син семи років, Лук’янчик захотів жити з батьком.
Квартира, в якій вони жили, була Ореста, а син вже ходив в другий клас і на різні секції, тому не захотіли міняти місце проживання, і вирішили, що так для Лук’янчика буде краще. Мама, як я зрозуміла, проти не була, оскільки вона активно влаштовувала своє життя.
Хлопчик милий тільки тоді, коли з ним поряд батько, а як батько йде на роботу, то цей хлопчик стає відразу неслухняним. Лук’ян з самого початку мене чомусь не злюбив. Ось мабуть чимось я йому не сподобалася. Але я не опускала рук, а намагалася налагодити стосунки із сином Ореста.
Оскільки мій чоловік має власний бізнес, він постійно пропадає на роботі. І всі справи вдома на мені. Зранку мені потрібно відвести Лук’яна до школи, після обіду на спортивну секцію і англійську мову, але для мене це стає цілим випробуванням. Він всю дорогу показує мені своє невдоволення.
Весь цей процес починається ще з того моменту, як я буджу його. Я хвилин тридцять намагаюся його розбудити та підняти з ліжка. Як тільки намагаюся його торкнутися рукою, він відразу починає вередувати, і казати, що я не його мама, і не маю ніякого права йому щось наказувати. Доводиться просити і обіцяти йому якусь покупку, щоб Лук’ян сам підвівся з ліжка.
Потім доходить до сніданку. Він дома відмовляється їсти, але я не хвилююся, адже в перших класах їх годують. Потім по дорозі до школи, він намагається випросити в мене купити йому всякі солодощі. Справа не в тому, що мені шкода, а в тому, що йому не можна багато солодкого. Звичайно, щойно я відмовляю, вередування знову набирають обертів.
Поки що я тримаюся, але чесно кажучи, ці постійні істерики мене вже напружують. Весь будинок чує, що Лук’ян не хоче йти до школи.
І вся проблема в тому, що я не можу взяти контроль над Лук’яном. Я намагаюся зробити так, щоб він полюбив мене, а він ніби не хоче.
У мене ще є два молодші брати, у нас з ними величезна різниця у віці, але у мене з ними одразу склався контакт, ми ніколи не сварилися, вони мені не закочують істерик.
У мене таке відчуття, ніби Лук’яна хтось попросив так поводитися зі мною. Адже коли він із батьком, то жодних проблем немає, а як тільки мій чоловік виходить із квартири, так істерики не зупиняються у стінах квартири. Причому виховували його, я знаю, добре. Не балували.
Про ці істерики я поки що чоловікові нічого не говорила, лише зрідка, коли накипіло, натякала. Боюся, що його це дуже занепокоїть. Але в мене сил уже немає терпіти таку поведінку дитини чоловіка.
Чесно кажучи, я думаю, що краще б Лук’ян залишився жити зі своєю рідною матір’ю. А ми б із чоловіком його відвідували та брали до себе в гості. Але ж ні, чоловік захотів щоб син не змінював місце проживання через школу та секції. Я вже не знаю, що мені робити.
Щоб ви порадили мені робити в такій ситуації?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua