fbpx

Перша вчителька так і називала нас «подружки-цокотушки».І моя подруга тепер – моя мачуха. Не можу бачити їхню спальню…

Ми дружили з Танюшкою, скільки себе пам’ятаю. Жили в одному дворі. А коли пішли в школу, потрапили в один клас. Звичайно, спершу нас розсадили в різні кінці класу. Адже ми могли базікати цілими днями, не звертаючи увагу на те, що йде урок. Перша вчителька так і називала нас «подружки-цокотушки».

Мені подобалося бувати у Таніному будинку. Батьки її були журналістами. Вони і познайомилися, коли вчилися на одному факультеті. Знайшли роботу до душі, моталися по всьому світу, привозили різні незвичайні сувеніри.

Це зараз я розумію, що таке життя не на стільки прекрасне, як видається з боку. Адже фактично вони розбіглися кожен у свій бік. І, як з’ясувалося пізніше, не мучили себе вимушеною відсутністю близької людини.

Через багато років, коли ми вже виросли, тато подруги нарешті познайомив її з братами від іншої жінки (з якою, до речі, не був офіційно розписаний, хоча і прожив більше десяти років).

Та й мама, як з’ясувалося, не гребувала приймати пропозиції. Тому надалі побудувала дуже успішну кар’єру в одному престижному виданні.

Але повернемося в дитячі роки, коли моя подружка цілком була під опікою бабусі – вчителя  української мови і літератури. Тому Тетяна завжди була схожа на «дівчину з вищого світу», як її періодично обзивали заздрісники.

Витончена, з правильною мовою, стриманим, але відмінним стилем. Вона виділялася з ровесниць навіть в дитинстві. Мені це подобалося, я намагалася бути схожою на неї. На радість, до речі, своїй сім’ї.

Мій батько, який вдало побудував кар’єру від торгового працівника до власника мережі магазинів, любив говорити, що в неї вроджене почуття такту і «внутрішня порода».

Зі здоров’ям у бабусі подружки було не дуже, тому з юного віку її вчили самостійності. Вона вміла розподіляти сімейний бюджет, знала, скільки відкласти на комунальні платежі, пекла пироги і взагалі відмінно готувала. Мені завжди здавалося, що для неї все це – в порядку речей.

Щодо шкільних успіхів, то і тут було все відмінно. Певне, грамотність Танюшка ввібрала з молоком. Тому, як тільки в шостому класі ми сіли за одну парту, за диктанти і твори можна було не переживати.

Та й домашнє завдання робили разом. На мені ж були точні науки: фізика, алгебра і геометрія. Так ми успішно випустилися, здали всі необхідні іспити та тестування, і вирушили в Університет. Тільки Танюша на факультет філології, а я – на економічний.

Трохи відступу. Ще з дев’ятого класу мене захопив кросфіт. Моя фігура стала мені подобатися. Але в школі до мене всі звикли, тому особливої уваги я на собі не відчувала. А ось в Університеті я відчула себе просто справжньою зіркою. Від хлопців не було відбою. Мене помітив викладач фізкультури. Я брала участь в марафонах за наш ВНЗ, завоювала звання Міс Університет і навіть поїхала до столиці на великий конкурс.

А ось Танюшці, здається, така «тусовка» не особливо подобалася. Вона приходила за мене вболівати, підтримувала мене і навіть допомагала з презентаціями та показовими промовами. Але сама вважала за краще бути в тіні.

Я знайомила її з хлопцями, але їй вони здавалися не дуже надійними. Я захлинаючись розповідала про нові додатки в гаджеті, але вона вважала за краще все робити максимально «по-старому». А вечорами зачитувалася книгами з бібліотеки. Проте ми продовжували дружити і щиро любити одна одну. Навіть не сварилися сильно ніколи.

Добре пам’ятаю той день, коли я помітила якусь напругу  у батьків. Намагалася розпитати що трапилося, але вони вперто мовчали і говорили, що все в порядку. Зізнаюся, після сімейних перипетій у батька і матері Танюшки, я припустила зраду або розлучення і між своїми. Якби ж справа була в цьому! Істина виявилася набагато страшнішою. Моїй матусі діагностували невиліковну. Рік був схожий на кошмарний сон.

Вона перенесла операцію, схудла в два рази. Потім – курси хіміотерапії. Здавалося, що найгірше вже позаду.

Але одного разу їй просто стало гірше. Термінова госпіталізація і констатація непоправного факту – врятувати мамусю не вдалося. Як з’ясувалося пізніше, на жаль, лікування айже не подіяло. Лікарі сказали, що їй дуже пощастило ось так підти. Адже був реальний шанс мучитися не один рік, відчуваючи нелюдські болі.

Я як раз закінчувала третій курс. І те, що я не кинула інститут – заслуга подруги. Вона буквально відкачувала мене заспокійливими, стежила, щоб я їла, водила за руку на лекції і допомагала з завданнями. Викладачі пожаліли мене, та й мій захисник-фізкультурник втрутився, замовив за мене слівце. І сесію мені поставили фактично автоматом.

Ціле літо подруга намагалася врятувати нашу сім’ю, налагодити наш побут. Прала нам з татом, готувала, мотивувала. Навіть влаштувала справжній скандал! Адже я так захопилася своїм болем, що не помітила, як тато став відверто зловживати спиртним.

Таня не просто кричала, вона соромила його, причому знайшла потрібні слова й аргументи, записала його на консультацію до психолога. Завдяки її втручанню, батько швидко прийшов у себе і вчасно попередив махінації по віджиманню наших магазинів компаньйоном. Тож, завдяки подрузі, ми ще й жебраками не залишилися.

Поступово ми змогли не тільки нескінченно плакати, а й усвідомлювати, що мама не була б рада такому нашому життю. Я знову зважилася піти на тренування, стала не просто відвідувати лекції, а ще й чути їх.

Батько з головою поринув у бізнес. Коли завершився четвертий рік навчання, тато запропонував нам трьом з’їздити відпочити. Мені стало здаватися, що він спілкується з Танюшею не тільки як з моєю подругою. Але я сама сміялася над своїми відчуттями. Адже він знав її з дитинства, коли зеленкою мазав нам двом коліна.

Але, виявляється, передчуття мене не обманули. Ще через рік, коли ми радісно відзначили закінчення навчання, мене чекав ще один сюрприз.

Тато і Таня вже рік як зустрічаються.

І тепер, коли минуло два роки після того, як не стало мами, вони вирішили оформити відносини.

Моя подруга стала моєю мачухою. Скромно і без помпи. А я навіть не знаю досі, як до цього ставлюся. З одного боку – вона реально допомогла нам в найстрашніший період, врятувала від розорення. Розумію, що можу сама найближчим часом знайти хлопця, переїхати до нього і, звичайно, буду переживати, якщо тато залишиться сам.

Але не можу бачити їх спальню. Просто огидно до нудоти. Не знаю, може краще зняти квартиру і пожити самій? А раптом вони вважатимуть, що я проти їх щастя і образяться? Раптом тато вирішить, що зробив помилку і кине Таню, зробить їй і собі боляче? Здається, треба самій їхати до психолога…

Ольга М.

Джерело

Фото – “Дом и семья”

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page