Перше, що тато почав пакувати, був телевізор. – Ти і його забираєш? А як же мої мультфільми? – Зрозумій, донечко, у мене нова сім’я, і там росте хлопчик, менший за тебе. Він також любить мультики. – З того часу минуло багато років. Я святкувала свій ювілей в ресторані, як до мене стурбовано підійшов офіціант, і сказав, що на вулиці мене чекають.
Я не люблю згадувати своє дитинство. Перше, що мені приходить в голову це те, що мама сидить на кухні, чистить картоплю і гірко плаче.
Я тоді ніяк не могла зрозуміти, через що вона така засмучена.
– Мамочко, тебе щось болить? Що трапилося? Скажи мені!
– Болить, донечко, болить! Душа моя болить, – відповідала мені мама.
– А де вона знаходиться, ця душа твоя?, – перепитувала я маму, а вона лише ще більше схлипувала.
Потім вона брала мої руки в свої долоньки і говорила, що лише коли я виросту, то все сама зрозумію, а зараз ще рано мені знати правду.
Тата нашого вже близько тижня дома не було. Він пішов на роботу як завжди, але чомусь до нас не повертався. Хоча я так на нього чекала! Тато завжди приносив мені щось смачненьке. І лише згодом мама сказала, щоб на тата я більше не розраховувала. Як виявилось, він знайшов собі іншу жінку, з якою йому було краще, ніж зі мною та мамою.
Та в неділю все змінилося. Я гралася улюбленим конструктором, як почула, що хтось відчиняє вхідні двері. Затамувавши подих я побачила свого батька. Моєму щастю не було меж. Та все ж воно тривало не довго.
Як виявилося, тато прийшов за своїми речами. Перше, що він став пакувати, це був невеличкий телевізор, який стояв у вітальні.
– Таточку, а що ти робиш? Це ж мій телевізор. Де я буду дивитися свої улюблені мультики?
– Розумієш, Соню! Цей телевізор я купив за свої гроші. Твоя мама й копійки до цієї покупки не доложила. А у новій сім’ї у мене росте синочок, який також любить мультфільми дивитися. Він маленький, тобі треба йому уступити.
Тато забрав все “своє” і вийшов з квартири, навіть мене не поцілувавши. Той день я запам’ятає на все життя. Мама плакала не довго, оскільки розуміла, що гроші самі в дім не прийдуть. Вона бралася за будь-яку роботу, лиш би я ні в чому не потребувала.
Моя матуся зробила все, щоб я вивчилася і стала гідною людиною з хорошою професією.
На даний час я власниця двох магазинів. У мене люблячий чоловік, чудові діти. Тільки мами вже поруч немає, від важкої праці вона дуже рано покинула цей світ. А тата я після десяти років так жодного разу і не бачила…
16 листопада в мене був ювілей. Сорок років проминули зі швидкістю вітру. Святкувати вирішила в маленькому ресторанчику поруч з домом. Серед запрошених були найближчі моєму серцю люди.
Святкування минуло навіть краще, ніж я очікувала. Мене оточували рідні люди, і усмішка не сходила з мого обличчя. Коли подали торт, до мене схвильований підійшов офіціант.
– Там якийсь чоловік стоїть на вулиці, просить вас погукати. Він спершу захотів зайти в середину, але я вирішив вас перепитати, щоб це не було для вас несподіванкою. Одразу ж скажу, виглядає він не дуже…
Я накинула на плечі шубку і направилась до виходу. На сходах перед входом у ресторан стояв чоловік, який нагадував бомжа.
– Донечко, яка ж ти красива стала. Невже ти не впізнала рідного батька? – Запитав чоловік. Я оторопівши зрозуміла, що поруч зі мною стоїть мій батько, який багато років тому покинув мене з мамою.
Довго ми не спілкувалися. Я сказала, що мами вже більше десяти років, як на цьому світі немає. Він навіть заплакав, коли це почув.
Але його метою було не минуле, а майбутнє. Його майбутнє, яке залежало від мене. Як вияснилось, син його нової дружини виставив його за двері, і тепер він не має де жити.
– Мені вже люди повідомили, що ти велика бізнесвумен. Тому надіюсь ти мене не кинеш, а дасиш хоч якийсь прихисток в своїй квартирі, а якщо не хочеш разом жити, то може купиш мені квартиру? Однокімнатної мені сповна вистачить.
Він дивився мені прямо в обличчя і не мав ані краплі сорому.
– Коли ми з мамою ледь виживали, бо не було за що купити хліба, не кажучи вже про телевізор, який ми змогли купити лише через п’ять років, де ти був? У новій сім’ї? Ось і шуруй звідки прийшов!
Він вже повернувся, щоб йти сходами вниз, як я його зупинила. Я попросила офіціанта, щоб спакував цьому чоловіку гостинчик. Тато з заплаканими очима прийняв пакет з харчами і пішов, тільки в цей раз оглянувся, мабуть перевірити, чи я не передумала.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
