Перший “дзвіночок” я помітила, коли одного разу повернулася ближче обіду, додому від дочки, якій я допомагаю з онучкою. Віктор був роздратований, все йому було не так і не те. І врешті-решт він не витримав, і виклав усі карти на стіл. Я не знаю, чим таким заслужила на все це, і як відреагують на таку “заяву” діти. Але я переконана, карма таки його наздожене.
Моєму Віктору 62 роки. Ми прожили з ним довгий час у щасливому шлюбі. Принаймні так було донедавна. Мій чоловік знайшов собі “дамочку серця” і навіть приводив її до нас додому, коли мене не було.
Ми були щасливі разом понад 30 років і виростили трьох дітей. Старшій доньці Василині в липні виповниться 30, синові Григорію – 27, а молодша дочка Анна – 8 березня відсвяткувала ювілейчик – 25-річчя.
Усі троє дітей уже вилетіли з рідного гнізда. Василинка заміжня, виховує донечку. Григорій переїхав до області, працює і там орендує квартиру, а наймолодша Анна і працює і ще поки навчається в університеті в Києві.
Ми з чоловіком вже деякий час одні. Мені здавалося, що в нас все добре. Принаймні Віктор мені ніколи ні на що не скаржився. Він ходив на роботу, як зазвичай, і, здавалося, його нічого не хвилювало. Можливо, я недооцінила це і повинна була звертати на нього більше уваги. Якби я була більш спостережливою, можливо, змогла б цьому запобігти.
Перші ознаки того, що щось не так, я почала помічати два місяці тому. Я час від часу їжджу допомагати старшій доньці Василинці з дитиною. Її чоловік працює частіше в нічні зміни, тому вона попросила мене, чи можу я іноді приїжджати до неї.
Я з радістю їздила до неї, мені це навіть подобається і приносить задоволення, що я комусь потрібна. І тому кілька ночей на місяць я проводжу з дочкою та онучкою. Одного разу, після мого повернення, мені спало на думку, що мій чоловік поводиться дивно. Він був розсіяним, образливим і загалом поводився дивно. Я відкинула цю думку і подумала, що, можливо, у нього є багато справ, або ж якісь неприємності на роботі. Всяке ж буває – ми люди.
Але кілька днів тому він таки розказав мені справжню причину свого стану.
– Катерино, я не можу більше від тебе це приховувати. Ти на це не заслуговуєш. Річ у тім, що я зустрів жінку, з якою б хотів прожити час, що мені залишився. Я кохаю її, і таким щасливим ніколи не був. Пробач, якщо зможеш, – Віктор виклав свої карти на стіл.
Потім Віктор розказав мені, що його стосунки тривають чотири місяці. І що він навіть приводив цю мадам до нас додому, коли я ночувала у дочки і онучки. В мене був ступор. Я не розуміла, як маю поводитись і що йому відповідати на такі “заявочки”. Він викинув усі роки щасливого нашого шлюбу заради якоїсь жінки, з якою він знайомий всього-на-всього, чотири місяці.
Зараз мені майже 60 і доведеться починати все спочатку. Віктор хоче жити з тією жінкою і розлучитися зі мною. Я справді цього не розумію. Я не розумію, що я зробила в цьому житті, щоб заслужити все це від колись коханої людини.
Я не знаю як і чим вся ця історія закінчиться. Як до цього віднесуться діти. Лише час все розставить по своїх місцях!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua