fbpx

Під’їжджаємо до будинку і бачимо бабусю на вулиці. Вона спокійно гуляла, навіть не накульгуючи. Але це були ще квіточки. Вона, помітивши нас ще з далека, намагалася від нас втекти. Яке ж було наше здивування, коли вона піднялася на 4 поверх, навіть за мене, і без будь-якої задишки. Зайшовши в квартиру, ми з чоловіком побачили, вже, що звикла нашому зору, картину. Вона знову лежала на ліжку і плакала, говорячи, що нікому не потрібна. От не повірите, ми як стояли, я і впали зі сміху

Так вже вийшло, що я єдина внучка, у своїй улюбленій бабусі. Вона у мене вже старенька, 75 років. І як виявилося, ще й примхлива. Останнім часом стала вона скаржитися на здоров’я. Тиск, каже, скаче, серце поколює.

А ще й ноги болять, зовсім, каже, ходити не можу. Так чує погано, і зір зовсім зіпсувався, улюблені серіали дивитися навіть не може. Загалом, стали ми з чоловіком за нею доглядати. Привозили їй їжу, по вихідним, на тиждень.

У зв’язку з тим, що живемо далеко від неї, за 30 кілометрів. Та й їздити ми до неї кожен день не могли, працювали, вільні тільки були вихідні. Як не приїдемо до неї, а вона все плаче, що у неї все погано, нікому вона не потрібна і на старість років залишилася зовсім одна.

Навіть каже, стакан води подати нікому. Загалом, ми їй готували їжу, прибирали в будинку, розважали її як могли. А вона все не вгамовується. Як не приїдемо, все свою пісню заводить. Ми вже не знали, що й робити, що їй ще зробити, щоб вона була задоволена.

Поки нас тиждень у неї не було, вона дзвонила по 10 раз в день. І тут, як то чоловікові дали вихідний на тижні. Ну ми і вирішили її відвідати. Ось значить приїжджаємо до неї вдень в будній день. І те, що ми побачили, сильно нас здивувало.

Під’їжджаємо до будинку і бачимо бабусю на вулиці. Вона спокійно гуляла, навіть не накульгуючи. Але це були ще квіточки. Вона, помітивши нас ще з далека, намагалася від нас втекти. Яке ж було наше здивування, коли вона піднялася на 4 поверх, навіть за мене, і без будь-якої задишки.

Зайшовши в квартиру, ми з чоловіком побачили, вже, що звикла нашому зору, картину. Вона знову лежала на ліжку і плакала, говорячи, що нікому не потрібна. От не повірите, ми як стояли, я і впали зі сміху.

Ми весь день сміялися, над її поведінкою. І вона сміялася з нами. Виявилося, що моїй бабусі було просто нудно, вона хотіла, щоб ми по частіше до неї приїжджали. А здоров’я у моєї бабусі, ще краще мого, хоч зараз в космос.

Ми з нею поговорили, заспокоїли, що ніколи про неї не забудемо і завжди, по можливості, будемо приїжджати. Вона нас запевнила, що більше так робити не буде.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page