Нещодавно в соціальній мережі мені надійшла заявка в друзі від однієї знайомої. Хоча колись ми були майже подругами. Я її додавати якось не поспішала. Причина криється в одній давній неприємній історії.
Ми якось з нею разом відпочивали в Туреччині. Вона була з чоловіком і я теж. Жили в одному готелі, ходили з ними всюди, їли за одним столом. І в ресторані на першому поверсі, і в місцевих кафе неподалік.
Відпочиваємо, веселимося. У її чоловіка Льови був День народження. Вони покликали нас до себе в номер ближче до вечора.
Без подарунка було якось незручно йти і ми з моїм благовірним весь день провели в його пошуках. Дешеві сувеніри відкинули одразу, тому бігали по ювелірним точкам. Підібрали досить солідний хрестик з ланцюжком.
Не дуже дорого обійшлося, а виглядало багато. У призначений час ми до них піднялися. Вручили подарунок – їм дуже сподобалося.
Дуже весело посиділи, посміялися, позгадувати. Порівняли наші звичаї і турецькі – все як годиться. Потім пішли купатися в море. Вечір вдався.
На ранок знову всі разом поснідали. Залишалося нам відпочивати ще кілька днів. Відгуляли ми їх теж на славу. Останній день, як це водиться, провели в пошуках сувенірів для рідних і близьких. Назад на Батьківщину летіли разом, а приземлившись, ще трохи посиділи в кав’ярні і мирно розійшлися. Начебто, все відмінно. В цей же день дзвонить ця подруга, якщо її так можна назвати, сказала, що хрестик з валізи пропав. Крім нас вони ні з ким не спілкувалися.
– Ви випадково не знаходили? Або, може бути, не випадково?
Я здивувалася.
– Ти що нас, в крадіжці звинувачуєш?!
– Ні що ти! Просто пошукай краще в своїх валізах. Раптом завалялося? Як знайдете – подзвони. Інакше сама розумієш. Доведеться залучити когось із поліції.
Напевно в цей момент я була білою. Увечері прийшов чоловік. Природно, що ми нічого не знайшли. Вирішили їм не дзвонити. Хочуть викликати когось – нехай викликають. Ми ні в чому не винні.
На наступний день дзвонить вже сам Льова:
– Друзі, вибачте, непорозуміння вийшло. Я в кишеню куртки хрестик прибрав, коли через металошукач йшов. Не ображайтеся. Ви б на нашому місці на кого подумали?
– У всякому разі, не на вас! – закричала я, – на кого завгодно, але тільки не на вас.
Вони потім довго вибачалися і клялися у вічній дружбі, але осад залишився.
Відтоді спілкування наше припинилося.
І ось тепер вони хочуть нас “додати в друзі” в інтернеті. Напевно, ні з ким спілкуватися. З таким-то характером. Ми вирішили з чоловіком все добре обміркувати. Загроза поліцією не сподобалася тоді найбільше. Адже могли і залучити ні за що.
Вікторія Х.
Фото – “Здоровый образ жизни”
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
